Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Клейнером. Нещадно визискуючи робітників, вони багатіли і розширювали виробництво. Майстерня випускала сівалки, косарки, плуги та інше знаряддя. Згодом підприємці розділилися і заснували 2 заводи, які в 1900 році мали вже ливарні, слю­сарно-механічні, ковальські, деревообробні і малярні цехи. На кожному підприєм­стві працювало по 200 робітників. 1886 року у Великому Токмаку діяли 2 парові млини, майстерня по виробництву возів, 4 шкіряні, салотопний, цегельний та чере­пичний заводи. На базі місцевих покладів високоякісної глини засновано гончарне виробництво.

Підприємці і торговці наживали чималі капітали шляхом нещадної експлуатації і пограбування трудящих мас. Незважаючи на те, що законом 1897 року робочий день був обмежений 11,5 годинами, виснажлива праця токмацьких робітників три­вала фактично 12—16 годин на добу. Власники підприємств охоче приймали хлопчи­ків 13—15-річного віку. Вони працювали нарівні з дорослими, а одержували у пів­тора— два рази менше. І без того мізерні заробітки робітників переполовинювалися штрафами.

Робітники намагалися скаржитися властям. У 1902 році ковалі майстерні, що виробляла вози, подали заяву до фабричного інспектора Київського округу, в якій писали, що їхній хазяїн Краснокутський примушує працювати робітників по 16 го­дин без відпочинку. На свою скаргу ковалі не одержали відповіді.

Злиденне життя трудівників Великого Токмака штовхало їх на боротьбу проти гнобителів. Серед робітників і селян розгортала революційну роботу місцева соціал-демократична організація, створена напередодні революції 1905—1907 рр. Її члени закликали трудящих не платити податків, відмовлятися від служби в армії і готуватися до збройної боротьби проти царизму. 11 лютого 1905 року в містечку були розкидані прокламації, що викривали загарбницьку суть російсько-японської війни. Невдовзі на вулицях, біля заводів, на подвір'ях селян та поблизу квартир робітни­ків знайдено листівки севастопольських більшовиків, а в серпні — прокламації Великотокмацької організації РСДРП. Вони розповідали про повстання на броне­носці «Потьомкін» і закликали до повалення царизму.

На заклик соціал-демократів 5 березня 1905 року застрайкували 250 робітників заводу Фукса. Вони вимагали підвищення заробітної плати, скасування штрафів, скорочення робочого дня до 10 годин, запровадження безкоштовного лікування при нещасних випадках, поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці в цехах, ввічли­вого ставлення адміністрації до робітників тощо. Страйкарі були одностайні, і під­приємцеві довелося задовольнити деякі їхні вимоги. Перемога ковалів надихнула й інших трудівників. 29 жовтня 1905 року застрайкували 85 робітників казенного винного вкладу № 13, які теж добилися підвищення заробітної плати. Великотокмацькі робітники гаряче відгукнулися на заклик соціал-демократичної організації допомогти керченським портовикам, яким після тривалого страйку загрожував го­лод. У березні 1906 року разом з одеситами вони зібрали 5 тис. крб. і надіслали їх до Керчі. Окрилені підтримкою, керченські робітники продовжували страйк.

24 червня 1906 року, токмацькі соціал-демократи скликали мітинг, на який зі­бралося більше тисячі робітників і селян. З революційними промовами виступило кілька ораторів, у т. ч. вчитель місцевої земської школи К. Попов. 25 січня 1907 року почався страйк на заводах Фукса і Клейнера. Приводом до нього стало звільнення заводчиками керівників об'єднаного профспілкового товариства. Був обраний страй­ковий комітет. Біля прохідної виставили пікети проти штрейкбрехерів. 27 січня 1907 року Фукс і Клейнер оголосили про закриття заводів на невизначений час. Але локаут не залякав робітників. Страйк тривав до 13 березня 1907 року, і тільки ціл­ковите виснаження примусило людей вийти на роботу.

Того року поліції вдалося розгромити місцеву організацію РСДРП. На волі за­лишилося лише 7 соціал-демократів. Але пролетарі не припинили революційної боротьби. 14 вересня 1907 року сталася сутичка між поліцією і робітниками. Озброє­ні камінням, кілками, дишлами, вони примусили козаків та поліцаїв відступити. На честь цієї перемоги робітників одна з вулиць Токмака названа іменем 14 вересня.

Наприкінці 1907 року Севастопольський комітет РСДРП відрядив до Великого Токмака більшовика П. М. Никифорова, який сприяв пожвавленню діяльності партійного осередку. Наступного року сюди приїхав відомий російський робітник-революціонер П. О. Мойсеєнко — один з організаторів Морозовського страйку. Для маскування революційної роботи він разом з більшовиком І. Ю. Захаренком та ще кількома робітниками організував слюсарно-механічну майстерню. Та поліція почала стежити за «майстернею», і, щоб не потрапити в її лабети, П. О. Мойсеєнко 1909 року виїхав до Горлівки.

Пізніше, в роки нового революційного піднесення, керівником великотокмацьких соціал-демократів став член Олександрівської більшовицької організації Й. Т. Леппік. Після шестимісячного перебування у в'язниці він приїхав до Вели­кого Токмака і влаштувався робітником на заводі Фукса. Керуючись настановами ленінської партії та її органу «Правды» (великотокмацькі більшовики одержували 10 примірників газети), Й. Т. Леппік та його однодумці закликали трудящі маси до нових класових битв.