Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Наприкінці грудня 1919 року 42-а стрілецька дивізія і 3-й кінний корпус.ра­дянських військ після запеклого, бою визволили від ворога Великий Токмак. Олексіївський білогвардійський полк було розгромлено, генерал Кутепов ледве втік.

У січні 1920 року відновила діяльність парторганізація. Політвідділ дивізії допоміг створити ревком, його очолив робітник П. Г. Діденко.

Парторганізація, яка наприкінці квітня 1920 року налічувала 45 членів і ЗО кан­дидатів у члени партії, періодично організовувала суботники, в яких брало участь також багато безпартійних. Особливо масовим був суботник, що відбувся 1 травня 1920 року.

На початку літа 1920 року Великий Токмак знов опинився у прифронтовій зоні. 10—12 червня тут йшли запеклі бої між червоноармійськими частинами і врангелівськими військами. Завдяки перевазі в живій силі і техніці ворогу вдалося захопити містечко. Вздовж річки Куркулака врангелівці створили міцний плацдарм. Тут були зосереджені 2-й армійський корпус генерала Слащова, кінна група генерала Шифнер-Маркевича, Дроздовська піхотна та 2-а кавалерійська дивізії 1-го армійського корпусу. Наприкінці липня — на початку серпня 1920 року в районі містечка бої проти білогвардійців вели частини 2-ї Кінної армії та військова група в складі 46-ї і 42-ї стрілецьких дивізій на чолі з І. Ф. Федьком. До цієї ж групи входила Петро­градська бригада червоних курсантів. Героїчно бився проти ворога інтернаціональ­ний батальйон під командуванням угорського комуніста, пізніше відомого револю­ційного письменника Мате Залки (в майбутньому, в роки визвольної боротьби в Іспа­нії,— генерала Лукача).

14 жовтня 1920 року командуючий Щвденним фронтом М. В. Фрунзе направив у тил білих 5-ту кавалерійську дивізію під командуванням Я. П. Балахонова. 16 жовтня під час сміливого рейду на станції Великий Токмак червоні кіннотники знищили склад боєприпасів, спалили 6 аеропланів і 3 бронемашини. Був зарубаний отаман донських білокозаків генерал Богаєвський, а на зворотному марші бійці захо­пили в полон генерала Топіліна. Для боротьби з 5-ю дивізією ворог змушений був відкликати з фронту чимало піхоти й кінноти, що полегшило наступ основних сил Червоної Армії.

Остаточно Великий Токмак визволено від білих 28 жовтня 1920 року. Це здійс­нили воїни 42-ї дивізії 13-ї армії. Було відновлено органи Радянської влади. В ли­стопаді розгорнув роботу партійний комітет, на допомогу якому ЦК КП(б)У відря­див 8 комуністів. Партком і ревком очолили боротьбу населення проти махновських банд, які тероризували всю округу. В боротьбі з бандитами Великотокмацька парторганізація втратила майже 150 своїх членів. Проте, незважаючи на труднощі, партком і волревком дедалі посилювали організаційну роботу як у Великому Токмаку, що в березні став повітовим центром, так і в повіті. Наприкінці 1920— на початку 1921 року в 6 навколишніх селах вони організували комнезами, провели «Тиждень селянина», під час якого до сіл було направлено похідні кузні, шевські та швацькі майстерні, а також агіт- і культбригади.

Для боротьби з голодом, який у 1921 — 1922 рр. спіткав Великотокмацький повіт, створювалися селянські комітети взаємодопомоги. Парторганізація провадила зби­рання коштів і продовольства, розповсюдила тисячу квитків спеціальної лотереї. Всього зібрали 25 млн. крб. і 100 пудів продуктів. Крім того, трудящі Полтавщини надіслали 150 млн. крб. Високу свідомість виявили великотокмацькі робітники. Вони відрахували до фонду допомоги голодуючим 2 проц. заробітку, а також гроші, одержані за понаднормову роботу, збирали продовольство, одяг тощо. Все це дало можливість налагодити харчування дітей, організувати допомогу родинам червоно-армійців та інвалідів громадянської війни. На підприємствах і в установах відкрили їдальні.

Влітку 1922 року становище в повіті лишалося ще тяжким, оскільки середній врожай не перевищував 15 пудів з десятини. Але дедалі зростаюча допомога держави дала можливість до середини 1923 року остаточно подолати голод.

Величезна робота, яку проводили члени повітової парторганізації по боротьбі з голодом і розрухою, ще більше підняла авторитет комуністів. Про це свідчать наслідки виборів  до місцевих Рад, які відбулися влітку 1922 року. Всіх членів і кандидатів у члени РКП(б), що проживали в селах, обрано до сільських Рад. Серед депутатів Великотокмацької Ради теж переважали комуністи. На кінець 1922 року партійна організація складалася з 6 партосередків, що мали 78 членів і кандидатів у члени партії. Комуністи, зокрема Й. Т. Леппік, Г. Я. Суботін, К. Щеглов регулярно виїжджали в села з допові­дями на політичні теми, а також для проведення посівних і збиральних кампаній. Щомісяця для роботи на селі виїздило від 12 до 28 чоловік.

У вересні 1922 року відбулася по­вітова партійна конференція, яка об­говорила питання організації куль­турно-масової роботи серед жінок, дальшого розвитку народної освіти. Та основну увагу конференція приділила відбудові й розвитку промисло­вих підприємств. Ще 1921 року заво­ди сільськогосподарських машин об'єд­нано в одне підприємство «Червоний прогрес». В той час на заводі почав свою тру­дову діяльність О. Г. Івченко (1903—1968)— в майбутньому видатний конструктор авіаційних двигунів, дійсний член АН УРСР, лауреат Ленінської і Державної пре­мій, Герой Соціалістичної Праці. В 1921 році він був одним з ініціаторів створення комсомольської організації Великого Токмака, яку очолив тоді колишній червоно-гвардієць О. Саєнко. За ініціативою комсомольців, що брали найактивнішу участь у відродженні промисловості міста, при заводі «Червоний прогрес» відкрили школу фабрично-заводського учнівства. Підлітки поєднували тут працю на виробництві із загальноосвітньою підготовкою та набуттям технічних знань за фахом токарів, слюсарів і фрезерувальників. Комсомольці самі обладнали майстерню для занять молоді.