Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

організації РСДРП, в берегових зарослях збирали таємні збори бідноти, на яких розповідали про причини злиденного селянського життя, про боротьбу робітничого класу та необхідність об'єднання зусиль для спільної боротьби за свої права.

В період революції 1905—1907 рр. заворушення серед бідноти розгорілися з но­вою силою; особливо гострою була боротьба за справедливий переділ землі. В березні 1907 року сільський сход постановив поділити землю на їдця. Тут же обрали й комі­сію для переділу в складі селян С. М. Середи, У. Латохи, К. П. Хомича, К. Якута та інших. Рішення сходу надіслали повітовим і губернським властям. Відповідь так і не прийшла. Тоді біднота на початку серпня 1907 року самочинно розпочала переділ землі. Але з Маріуполя прибула козача сотня і розігнала нагаями бідноту, а членів комісії заарештувала й відправила до в'язниці. Проте біднота не скорилася. Запалали куркульські стоги та скирти, два вітряки. «Винуватців» не знайшли.

Потім на зміну козачій сотні до бунтівного села прибув загін інгушів і перебував тут «на сторожі порядку» аж до 1910 року.

Столипінська реформа ще більше поглибила класову і соціальну нерівність се­лянства. Багато бідняків повністю розорились і, продавши наділи, виїхали до Бер­дянська та Маріуполя, або ж залишилися батракувати в своєму селі. Куркулі ску­повували землі бідноти, загарбали майже всі ділянки, що здавалися в оренду. Сім глитайських господарств вийшли на хутори, захопивши кращі общинні землі. Один з куркулів, власник 224 десятин землі, спорудив потужний цегельно-черепичний завод, де працювали наймані робітники. Осіли хуторами-колоніями й сім родин нім­ців, маючи кожна від 100 до 300 десятин землі. В руках куркулів-хуторян та коло­ністів опинилась 3141 десятина купчої землі.

Світова імперіалістична війна принесла нове горе і ще більше розорення селян­ству. Під час війни в «православне воїнство» мобілізували майже половину праце­здатних чоловіків села. Бранців валками виряджали на Маріуполь. До трьох скіф­ських курганів їх проводжало все село. Ще й досі ті кургани називають «заплаканими могилами». Одночасно проводилася реквізиція хліба та худоби, для потреб 'армії у селян забрали понад 500 коней. Поля бідноти заростали бур'янами.

Дореволюційна Новоспасівка вважалася великим впорядкованим селом. Тут налічувалося 1223 двори, проживало 11,2 тис. чоловік. Діяли 3 цегельно-черепичні, 2 гончарні заводи, два парові млини, два десятки вітряків, олійниця. Двічі на тиждень відбувалися базари, тричі на рік — ярмарки. Вулиці села забудовувалися козачими сотнями і називалися: 1-ша сотня, 2-га сотня і т. д. Третина куркулів мала криті черепицею чи бляхою кам'яні будинки, решта заможних господарів — саманні обли­цьовані хати, теж криті черепицею. Основна ж маса хат та господарських приміщень будувалася з цегли-сирцю та саману під солом'яними стріхами або крилася очере­том. Майже в кожному дворі був садок. У центрі села містилися кам'яні будинки волосної управи, земського банку, суду, пошти, двох десятків крамниць та 11 шинків.

Протягом багатьох десятиліть новоспасівців лікував один фельдшер. Але він не мав навіть приміщення, щоб приймати хворих. Лише 1913 року розпочалося будів­ництво земської лікарні, відкрилися дві аптеки, прибув лікар, три фельдшери, аку­шерка.

Півстоліття в селі не було школи. Перше однокласне земське училище відкри­лося тут у 1866 році, а міністерське двокласне — 1870 року. На час перепису у 1885 році в цих школах вчилося 147 хлопчиків і 47 дівчаток, з яких лише десята ча­стина закінчила навчальний рік. У селі вміли читати й писати 594 чоловіка, а 90 проц. населення лишалося неписьменним. Деяке поліпшення стану народної освіти відбу­лося протягом останнього передвоєнного десятиріччя. В 1913/14 навчальному році в селі працювало вже 6 початкових шкіл: одна двокласна, дві однокласні та три церковнопарафіяльні. Але вони охопили тільки 795 дітей, тобто 55 проц. дітей ві­ком 8—11 років. Закінчила ж навчальний рік лише шоста частина учнів. Куди біль­ше турбувалися царські урядовці та попи про релігійне одурманення селян,— у селі діяло три церкви, а священики втлумачували «закон божий» у кожній школі. На­родної бібліотеки в селі не було, газети одержували лише 18 урядовців та вчителів.

Трудове селянство Новоспасівки свято зберігало народні звичаї, обряди, пісні й танці. Молодь проводила своє дозвілля влітку на вуличних вечорницях, а взим­ку — на «досвітках». Тут народився й оформився народний танок «Линець», простий і цікавий у виконанні.

Сільські кустарі майстерно виготовляли красиві, зручні, легкі, з тихою ходою таврійські візки і тачанки. Продавали їх на Дону та Кубані. На базарах і ярмарках великим попитом користувалися новоспасівські гончарні вироби: горщики, глечики, макітри, миски, дитячі іграшки.