Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

6 жовтня 1941 року Андріївку захопили фашисти. З перших днів окупації гіт­лерівці почали полювання на комуністів та радянських активістів. Вони розстрілю­вали працівників радянських і державних установ, активістів, які не встигли ева­куюватися.

Окупанти примушували людей працювати у т. зв. общинах. Приміщення школи вони перетворили на склад награбованого зерна, звідки його вивозили до Німеччини. Близько 800 юнаків і дівчат села гітлерівці силоміць вивезли до Німеччини.

17 вересня 1943 року частини 248-ї стрілецької дивізії Південного фронту під командуванням полковника М. 3. Галая визволили Андріївку. 72 радянські воїни, що загинули у боях за село, поховані у братській могилі поряд з моряками — за­хисниками села у 1920 році. Хоробро билися за Вітчизну фронтовики — вихідці з Андріївни. З перших днів війни добровольцем пішов на фронт зоотехнік колгоспу ім. Івана Франка М. С. Потапенко. Під час наступу на Київському напрямі у вересні 1943 року смертельно поранений М. С. Потапенко Продовжував керувати боєм. Миколі Семеновичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ратні подвиги подружжя І. Л. та О. Т. Власенків відзначені багатьма орденами та медалями.

Війна дорого обійшлася андріївцям: 250 вихідців із села загинули на фронтах, відстоюючи свободу і незалежність Батьківщини. Гітлерівці зруйнували громад­ські приміщення та більшість житлових будинків. Збитки, завдані окупантами тіль­ки колгоспам, становили близько 53 млн. карбованців.

Відбудова села та допомога фронту стали першочерговими завданнями колгосп­них партійних організацій та сільради. Не було тягла, реманенту. Члени трактор­ної бригади, що майже повністю складалася з жінок, восени 1943 року склали іа старих списаних машин 7 тракторів та 3 комбайни. При обробітку полів і вивезенні хліба використовували 24 подарованих червоноармійцями коней та уцілілі власні корови. Доводилося працювати і вручну. 1945 року колгоспи освоїли 75 проц. до­воєнної посівної площі. Андріївці одержали від держави будівельні матеріали, а та­кож Худобу, надіслану колгоспами Російської Федерації та республік Середньої Азії.

Андріївці вносили свій вклад в остаточну перемогу над ворогом — допомагали фронту хлібом, відправляли воїнам посилки з подарунками. Колгоспник Й. М. Удод передав на будівництво бойового літака 150 тис. крб. своїх заощаджень, а Є. С. Пискивець — 100 тис. карбованців.

Після закінчення війни збільшилася кількість робочих рук за рахунок демобілі­зованих солдатів, що повернулись у рідне село. Завдяки напруженій праці колгосп­ників, швидкій механізації виробництва на кінець першої післявоєнної п'ятирічки сільське господарство Андріївки загалом перевищило довоєнний рівень розвитку. Особливо швидкими темпами розвивалася основна галузь господарства — рільни­цтво. 1950 року посівні площі під озимою пшеницею зросли порівняно з довоєнним часом на 50 проц., урожайність зернових становила 16—17 цнт з га проти 8—10 цнт у перші післявоєнні роки.

На цей час повністю закінчилась і відбудова села. Колгоспники переселилися у новоспоруджені житлові будинки. У 1949 році відновила роботу місцева електро­станція.

Влітку 1951 року 5 андріївських артілей укрупнилися в 4, а 1958 року — у дві: «Світанок» і «Україна». Протягом 1951—1958 рр., завдяки впровадженню багато­пільної сівозміни, широкому застосуванню органічних і мінеральних добрив вро­жайність зернових збільшилася до 19,5 цнт, а основної технічної культури — со­няшнику — до 17,5 цнт з га. За ці роки подвоїлося поголів'я громадської худоби, кількість корів збільшилася в 3,5 раза. Набагато зросли й загальні прибутки.

Добре плодоносили колгоспні сади, насаджені на місці вирубаних німцями. Ста­ранний догляд, широке застосування техніки дали можливість збільшити урожайність фруктів до 98,5 цнт з гектара.

У боротьбі за розвиток колгоспної економіки сільська партійна організація на­давала першорядного значення підвищенню кваліфікації кадрів, розгортанню со­ціалістичного змагання, моральному і матеріальному стимулюванню колгоспників. В артілях працювали курси-семінари бригадирів, ланкових, агротехніків, голів кол­госпів, механізаторів. З 1952 року впроваджено Книги пошани, куди заносили іме­на переможців змагання. За перевиконання найважливіших завдань колгоспники одержували премії у розмірі 25 проц. від загальної суми заробітку.