Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Медичної служби майже не було. 1879 року земські повітові збори ухвалили збудувати в Андріївці лікарню. Минуло ще 20 років, доки її спорудили й відкрили. В цій лікарні на 20 ліжок працював 1 лікар, чотири фельдшери, акушерка. Лікарня обслуговувала округу з населенням 23 тис. чоловік. У 1899 році на акушерському пункті приймали тільки 2 проц. новонароджених. Тому з 515 померлих у цьому році 317 становили діти, серед яких 223 — віком до одного року.

Дебати про будівництво в селі земського училища на зборах Бердянського пові­тового земства тривали близько 10 років. Лише 1908 року його спорудили на кошти сільського кредитно-ощадного товариства. Але тут могли навчатися тільки діти за­можних батьків — основних пайовиків товариства. На 1908 рік у селі працювало 11 шйіл, навчалося 840 дітей, з них 230 дівчаток.

Послугами шкільних бібліотек, книжковий фонд яких 1899 року становив 1680 примірників, користувалося близько 300 учнів. З 1908 року нечисленна сільська інтелігенція — вчителі, лікар, ветеринар, агроном, землемір — почали одержувати газети.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції селяни не одержали давно очікуваних землі й миру, їх сподівання здійснилися з перемогою Великої Жовтне­вої соціалістичної революції. Одразу ж після організації Бердянської Ради на­прикінці грудня 1917 року Радянська влада встановилась і в Андріївці. Волосний виконком очолив Д. В. Маджаров. Скликані через кілька днів загальні збори обрали першу Раду селянських депутатів, голіовою якої став місцевий бідняк Ф. Д. Шуть. Рада створила комітет підготовки до здійснення справедливого розподілу землі. Та втілити це у життя не встигли: наприкінці квітня 1918 року село окупували австро-німецькі війська, і члени Ради перейшли на підпільне становище. Частина чоловіків з бідняцького активу села ще до вступу австро-німецьких військ влилася до лав відступаючої на Донбас Червоної Армії. Майже слідом за австро-німецькими військами, від яких село було визволено в другій половині листопада, тут з'явилися махновці, а в середині грудня 1918 року—частини з денікінського корпусу гене­рала Тілло. Білогвардійці протрималися в Андріївці до середини березня 1919 року і залишили село під натиском частин 2-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії під командуванням П. Ю. Дибенка.

Створений після визволення села волревком використав недовгий перепочинок, щоб організувати збір продовольства для Червоної Армії, поповнити її лави. Було відновлено роботу земельного комітету. Прибулим з Донбасу робітникам члени вол- ревкому подали широку допомогу в заготівлі хліба. Нерідко на Андріївку нападали махновці. Під час одного з таких наскоків бандити порубали міліціонерів. А 8 червня Андріївку захопили денікінці. Неодноразові їх спроби мобілізувати до «доброволь­чої» армії селян та заготовити хліб виявилися марними.

Наприкінці грудня 1919 року село визволили від денікінців червоні козаки з кінної групи В. М. Примакова.

Після денікінщини трудове селянство Андріївни остаточно повернуло на бік Радянської влади. З успіхом проходили на селі тижні підтримки й допомоги Червоній Армії. 21 січня 1920 року 1200 громадян Андріївни на загальній сходці обрали сіль­ський і волосний ревкоми, головою останнього став місцевий бідняк 3. А. Дубонос. Новостворений земельний комітет ревкому передав для розподілу селянам колишні земельні володіння церкви та великих куркулів-відрубників. Норма наділу станови­ла 1,3 десятини на їдця. Було набрано добровольців до 1-ї Кінної армії.

Опір куркульства, наскоки махновських зграй перешкоджали радянському бу­дівництву в Андріївці. Під час одного з таких нападів махновці по-звірячому закату­вали Д. М. Фомінського, місцевого бідняка, комуніста, який очолив створений у бе­резні 1920 року андріївський продовольчий загін. Але продармійці не припинили своєї діяльності. Виявлені ними в одного з куркулів 300 пудів ячменю ревком рек­візував і, оскільки волость виконала продрозверстку, продав його біднякам; 32 пуди сортового заліза, вилучені в іншого глитая, ревком розподілив серед селян для ре­монту сільськогосподарського інвентаря.

В липні 1920 року в селі засновано партійний осередок, секретарем якого став місцевий бідняк М. С. Писанець. Коли наблизився фронт, ревком і партійний осере­док організували поповнення лав Червоної Армії, Бої червоноармійців з врангелів- цями за село точилися зі змінним успіхом. Захоплену 2 серпня 1920 року Андріївну врангелівці залишили вже 6 серпня; незабаром село знову опинилося в їх руках. 20 вересня один з полків червоної Морської експедиційної дивізії закріпився на західній околиці села і через два дні розгорілися запеклі бої з отаманським козачим полком, «вовчою» козачою дивізією та іншими бойовими одиницями врангелівців. Після значних втрат особового складу полку і загибелі його командира А. Д. Ранце­ва та комісара О. Бойченка, ворогові вдалося захопити село. 12 жовтня 1920 року за­гін моряків-десантників Азовської червоної флотилії почав запеклий бій з вранге- лівцями на околицях Андріївни. Під час цього бою ЗО тяжкопоранених моряків по­трапили в полон. їх привселюдно по-звірячому вбили біляки. В боях за село загину­ло 268 матросів. Вони поховані у братській могилі на сільській площі. 28 жовтня 1920 року червоні бійці 2-ї бригади Донецької стрілецької дивізії 13-ї армії остаточно визволили село від врангелівців.