Чкалове
Село, як і в попередні роки, забудовувалось здебільшого саманними хатами, .вкритими соломою. Лише третина будівель, що належала заможним селянам, була під черепицею. Криві вузькі вулиці в негоду втопали в багнюці.
Селяни фактично не мали медичної допомоги. В селі не було навіть фельдшерського пункту, а Веселівська волосна лікарняна дільниця не встигала обслуговувати навіть жителів волосного центру.
За вимогою общини земство в 1899 році відкрило в селі ще одну початкову однокласну школу. В обох школах у 1899/1900 навчальному році навчалось 159 дітей. Але школу закінчило лише 13 дітей, решта мусила кинути навчання, бо в господарстві потрібні були робочі руки. Більша частина дітей взагалі залишалася поза школою. Так, у 1913/14 навчальному році з 382 дітей віком від 8 до 12 років зарахували до школи лише 160, закінчила навчальний рік тільки шоста частина.
1898 року земство відкрило в селі невелику бібліотеку, яка налічувала 269 книг, переважно релігійного змісту.
Як тільки почалася перша світова війна, більшість чоловіків призовного віку відправлено на фронт. За час війни в селі реквізували дві третини поголів'я коней, всі придатні брички. Відсутність робочих рук призвела до скорочення посівних площ; бідняцькі господарства занепадали.
Після повалення самодержавства життя селян не поліпшилось. Буржуазно-демократична революція не вирішила земельного питання, не принесла жаданого миру.
Докорінно змінилась обстановка в селі після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці грудня 1917 року до Гаврилівки прибули представники повітової Ради селянських депутатів з Мелітополя та Веселівського волосного ревкому. На сільській сходці зачитали рішення повітової Ради про встановлення Радянської влади в усіх селах повіту, оголосили декрети Радянського уряду про мир і землю. Гаврилівці одностайно підтримали створення у Веселому волосного ревкому і тут же обрали сільський ревком, головою якого став колишній фронтовик, місцевий селянин С. І. Романенко, членами — селяни Л. І. Міщенко, Г. Г. Чеверда, К. С. Чичкань. Ревком одразу приступив до здійснення ленінського Декрету про земрю та організації супряги бідняцьких господарств для проведення сівби.
У квітні 1918 року, коли кайзерівські війська захопили село, ревком пішов у підпілля, звідки керував боротьбою селян проти окупантів та їх буржуазно-націоналістичних найманців. Окупанти чинили грабежі й насильства. Реквізовані у селян хліб, майно і худобу вони відправляли до Німеччини. Невдовзі в Гаврилівці нелегально був створений повстанський загін, якого очолив більшовик Д. С. Кириленко. Начальником штабу загону став комуніст О. Д. Заплюйсвічка.
Восени 1918 року австро-німецькі окупанти залишили село. Ревком, вийшовши з підпілля, продовжував формувати партизанський загін. У січні 1919 року, коли село захопили білогвардійські частини генерала Тілло, партизани з'єдналися з Михайлівським та іншими партизанськими загонами і взяли участь у героїчній обороні Михайлівки від білогвардійців.
У середині лютого 1919 року частини Червоної Армії з групи П. Ю. Дибенка визволили село від денікінців. Тоді ж гаврилівський партизанський загін влився до складу Першого українського полку 2-ї бригади Задніпровської радянської дивізії. Члени ревкому, що повернулись до Гаврилівки, займалися поповненням добровільцями Першого українського полку, збиранням продовольства для Червоної Армії і голодуючих міст півночі Росії.
Та мирний час тривав недовго. На початку липня Гаврилівку знову захопили денікінці. Вони знущалися над радянськими активістами та сім'ями червоноармійців, намагалися провести мобілізацію до білої армії. Але більшість чоловіків призовного віку втекла до дніпровських плавнів і там переховувалась до визволення села. На початку січня 1920 року під ударами частин 46-ї стрілецької дивізії Червоної Армії білогвардійці залишили село.
Після визволення села від денікінців Веселівський волревком допоміг створити в Гаврилівці сільревком, який відразу приступив до виконання продрозверстки та організації допомоги червоноармійським і бідняцьким родинам. Але 10 червня село захопили врангелівці. Протягом другої половини серпня частини Другої Кінної армії вели безперервні бої з ворогом в районі села, воно кілька разів переходило з рук у руки; остаточно село визволене від білогвардійців частинами 88-ї бригади 4-ї армії Південного фронту 31 жовтня 1920 року.
Багато вихідців з Гаврилівки виявили мужність і героїзм у боях з контрреволюцією на фронтах громадянської війни та в боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади в рідному селі. Серед тих, хто загинув — Д. С. Кириленко, О. Д. Заплюйсвічка, Т. П. Клепач, 3. М. Бабич, Г. І. Міщенко й інші. В селі свято шанують їх пам'ять. Вони поховані в братській могилі в центрі села, де нині насаджено парк.