Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

У період між двома буржуазно-демократичними революціями в Росії у Василівці ще більше посилилося класове розшарування селян. Із 811 дворів села безпосівних було 57 проц., а кількість господарств, що засівали лише по 5—7 Десятин, збільшилася наполовину. Зростає прошарок сільських пролетарів. У 1914 році з 6344 жителів Василівки наймитів та членів їх сімей, що мешкали в поміщицькій економії, було понад 960 чоловік.

Різко загострилися суперечності між общинниками і куркулями, що захопили близько 45 проц. надільної землі і виходили на хутори. Крім того,

Трудящі селяни страждали від безземелля, злиднів і голоду, які тягли за собою хвороби. Медична допомога була вкрай недостатньою. Лікарня па 10 ліжок, де пра­цювали лікар, фельдшер і акушер, обслуговувала населення усієї волості (понад 23 тис. чоловік).

Переважна більшість жителів була неписьменною. В 1870—1900 рр. у містечку існували лише 2 земські та парафіяльна школи, де працювали 3 вчителі. Всього 12. проц. жителів уміли писати і читати, серед жінок — тільки 4 проц. У 1912— 1914 рр. земство відкрило у Василівці ще 2 однокласні училища. Проте і за цих умов діти бідноти або зовсім не відвідували школу або ж, провчившись там рік — два і ледь навчившись читати, рахувати та писати, кидали її, бо в господарстві потрібні були робочі руки.

У 1903 році в містечку почала працювати невеличка бібліотека, в якій налічу­валось кілька сотень російських книжок. При школах також діяли маленькі бібліо­течки, але і в них не було українських книжок. Учнівська молодь діставала та потай , із захопленням читала Шевченків «Кобзар», твори М. Коцюбинського, І. Франка тощо. Схвильовано слухала вона народні думи і легенди про героїчну боротьбу за­порізьких козаків проти численних ворогів. Ці легенди і думи передавалися з поко­ління в покоління.

Від батька до сина, від матері до дочки передавалися навики самобутнього на­ціонального мистецтва — різьбленого оздоблення фасадів, фронтонів та віконниць жител, вишивання рушників, скатертин, чоловічих і жіночих сорочок, плетіння кошиків з лози чи осоки тощо. Нині багато витворів василівських умільців зібрано і зберігається в районному краєзнавчому музеї.

У рокиїпершої світової війни багато працездатного чоловічого населення було ' мобілізовано до армії; реквізовано понад 40 проц. робочої худоби. Майже подвоїла­ся кількість безкінних і однокінних господарств. Основною робочою силою стали жінки та підлітки. Значна частина землі не засівалася. Постійні злидні, невтішні вісті з фронтів про поразки російської армії, листи фронтовиків про тяжку солдат­ську долю посилювали ненависть до царизму, до поміщика і куркулів.

Після повалення самодержавства селянський рух у Василівці значно активізу­вався. Великий вплив на бідноту справили масові виступи проти Тимчасового уряду робітників Олександрівська, Мелітополя, Бердянська, Великого Токмака. Звідти до Василівки було направлено кількох більшовиків, зокрема М. І. Пахомова, які в серпні—вересні 1917 року прово­дили революційну агітацію в міс­течку. Тут організовано групу спів­чуваючих більшовикам, до якої входили С. В. Величко, П. Ф. Да­видков, Т. А. Міщенко, Я. М. Смі­шко та інші.

Після перемоги петроградсько­го пролетаріату в Жовтневому збройному повстанні розгорнулася боротьба за Радянську владу і в Мелітопольському повіті. На почат­ку грудня у Василівці створено волосну Раду селянських депутатів. До неї увійшли П. І. Мягкий, М. Ф. Малахов, Я. В. Стовба та ін­ші. Проте поряд з Радою ще діяла волосна управа як орган буржуазної влади.

' На початку січня 1918 року влада в містечку повністю перейшла до волосної Ради. Вона відкрила бібліотеку, читальню, дитячий садок і при ньому молочну ферму; проводила широку роз'яснювальну роботу серед селянства. Про її щіідну діяльність 26 березня писала харківська газета «Комуніст».

Виконуючи рішення Мелітопольського повітового з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів від 22 січня 1918 року, Рада конфіскувала маєток поміщика Попова. В користування селян передано 33 тис. десятин землі, а також будівлі, худобу, сільськогосподарський реманент. Але минуло близько 4 років гро­мадянської війни, перше ніж селяни більш-менш спокійно змогли господарювати на націоналізованій землі.