Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

перший голова комітету бідноти, комсомолець В. І. Клещуков та інші. За роки окупації гітлерівські кати залили місто кров'ю радянських людей. Вони розстріляли 1413 мирних жителів.

У вересні 1943 року наступаючі радянські війська підійшли до Молочанська. Фашисти закріпилися на західних околицях міста і на Пришибських висотах, при­критих крутими урвистими берегами річки Молочної. Міцно укріплений рубіж обороняла 6-а німецька армія. Але ніщо не могло зупинити навальний наступ частик 2-ї гвардійської армії під командуванням генерал-лейтенанта Г. Ф. Захарова. Ви­нятковий героїзм проявили підрозділи і частини 3-ї гвардійської Волноваської диві­зії, командиром якої був генерал К. О. Цаліков. Вони зламали укріплену лінію на річці Молочній, знищивши при цьому понад 10 тис. гітлерівців, і погнали рештка військ ворога до Дніпра.

20 вересня Молочанськ було очищено від окупантів. За мужність і героїзм, проявлені при його визволенні, звання Героя Радянського Союзу присвоєно коман­дирові розвідників гвардії молодшому лейтенанту Ф. Т. Антонову і командиру батареї 22-го гвардійського червонопрапорного артилерійського полку гвардії старшому лейтенантові О. А. Барауліну. В боях загинуло багато солдатів і офіцерів Чер­воної Армії, у т. ч. безстрашний розвідник М. Й. Рогачов, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім'ям названо Молочанську середню школу № 2 і піонерську дружину, а також одну з вулиць міста.

На фронтах Великої Вітчизняної війни відважно билися воїни-молочанці. Так, О. М. Орєхов лише в одному з боїв знищив 25 гітлерівців, за що удостоєний ордена Вітчизняної війни І ступеня. Солдат-десантник, учасниця штурму Новоросійська М. П. Педенко пройшла бойовий шлях від Кавказу до Варшави. У короткі хвилини відпочинку вона писала про солдатське життя, друзів-фронтовиків, з якими йшла до Перемоги. Так з'явився її фронтовий щоденник. Залитий кров'ю комсомольський квиток Марії Педенко разом з щоденником зберігаються в історичному музеї Ново­російська.

До початку війни Н. Й. Кочерга працювала на Молочанському обозному заводі. 1942 року вона стала розвідницею і була відправлена у тил ворога, в Мінську область. Там Надія потрапила до партизанської бригади, якою командував Р. Н. Мачульським, нині Герой Радянського Союзу. Вона брала участь у боях з карателями, разом з ди­версійною групою пустила під укіс 5 ворожих ешелонів. За мужність і відвагу Н. Й. Кочергу відзначено орденом Вітчизняної війни І ступеня та медаллю «Парті- завові Вітчизняної війни» І ступеня. Нині вона персональна пенсіонерка.

Руїни і згарища залишили після себе гітлерівці у Молочанську. З 1200 житло­вих будинків уціліло 36. Було зруйновано всі підприємства, приміщення установ і культурно-освітніх закладів. Загальні збитки, заподіяні місту окупантами, ста­новили 47 млн. карбованців. Відразу ж після визволення молочанці взялися за відбудову житлового фонду та шкільних приміщень. Вже наприкінці вересня учні сіли за парти. Спочатку діти навчалися в пристосованому приміщенні, потім їх пере­ведено до нових корпусів шкіл. Радянський уряд асигнував значні кошти на відро­дження міста. Зі східних районів надходили будівельні матеріали. 1946 року роз­горнулися відбудовні роботи на обозному заводі, і вже через кілька місяців він дав першу продукцію. Партійна організація, дирекція зайнялися добором кадрів. їх навчанням. Комуністи були розставлені на найважчих ділянках виробництва.

Потужність підприємства зростала. З 1954 року тут налагоджено випуск меблів. Протягом наступного десятиріччя валова продукція меблевого комбінату (так став називатися завод) зросла більш як у 2 рази. Нині це велике підприємство з новітнім обладнанням і високою культурою праці. Вироби молочанських меблярів мають великий попит серед населення. 1950 року став до ладу молочноконсервний завод. Під керівництвом парторганізації було проведено модернізацію устаткування, що забезпечило збільшення випуску продукції і розширення її асортименту. Під­приємство виробляє сухе молоко, вершки, сметану, масло, молоко для дитячого харчування тощо. Сухі молочні продукти завод надсилає трудящим Москви, Ленін­града та інших міст Радянського Союзу.

Пивоварний завод досяг довоєнного рівня виробництва лише 1962 року. У пер­шому році п'ятирічки тут змонтовано автоматичну лінію продуктивністю три тис. пляшок на годину. Завод виробляє щороку близько півмільйона декалітрів пива, безалкогольних напоїв та фруктових соків.

За післявоєнний час майже в 3,5 раза зросла потужність Молочанського гре­нажного заводу. Тут споруджено 4 нові корпуси. Підприємство забезпечує греною шовкотрести 6 областей України. Заморені кокони надсилають до Запорізької шов­комотальної фабрики, а гренажні — до Московської фабрики «Пролетарский труд». Колектив гренажників наполегливо бореться за звання підприємства комуністичної праці. Змінився і зовнішній вигляд заводу: подвір'я заасфальтоване, посаджені декоративні дерева, кущі троянд, багаторічні квіти.