Чубарівка
земської школи. Хлопця захопили полум'яні бесіди Артема, він часто читав неписьменному батькові революційні брошури і листівки. З часом Влас став членом підпільної соціал-демократичної групи.
На початку 1905 року були заарештовані керівники гуртка М. М. Лямцев,
І. Сенін, О. Шматало, Мозжухін і Неділько, а згодом — кілька активних його членів. Арешти не змогли припинити дальший розвиток
Восени 1905 року в селі утворився революційний комітет, яким керував Г. Нижниковський. У рапорті Катеринославському жандармському управлінню Олександрівський повітовий справник повідомляв, що озброєна федорівська біднота тримає в острасі куркулів, наказала їм не давати фуражу козакам, коли ті прибудуть до села.
У грудні 1905 року, в період найвищого революційного підйому, Федорівський комітет у числі перших відгукнувся на заклик Пологівського страйкового комітету про об'єднання революційних сил. Вже 15 грудня в Пологи прибули озброєні федорівці, їх радісно зустріли робітники депо залізничної станції Пологи і місцеві селяни. Чутка про виступ федорівців швидко облетіла навколишні села. Почалися заворушення в селах Воскресенці, Кінських Роздорах, Царекостянтинівці. В цей час у Федорівці розповсюджувалися революційні листівки «З ким іти селянам».
Царизм вжив термінових заходів. В рапорті Катеринославському губернаторові повідомлялося, що з села Пологи війська 28 грудня 1905 року вирушили в бунтівне село Федорівку, де після обстрілу й спалення двох дворів схоплені головні «винуватці, і порядок відновлено». За участь у революційних виступах в Олександрівську та Катеринославську тюрми кинуто П. Чумаченка, а також М. М. Чубаря,
Г. Барахова, В. Кулика, Ф. А. Кравченка, Є. М. Усатенка, Г. Й. Нижниковського, О. М. Бернадського та інших. Одного з керівників селянського виступу, С. С. Гаврилова, після річного ув'язнення в адміністративному порядку відправили на 7-річне поселення в Усть-Сисольськ Вологодської губернії.
Інтерес селян до революційних подій у країні зростав, боротьба не припинялася, брат учасника виступу М. О. Денисенка — С. О. Денисенко, член революційного комітету на повсталому броненосці «Потьомкін», який після поразки повстання передав у Румунії, підтримував зв'язок з рідним селом. Він надсилав сюди листівки, прокламації, а також брошуру «Революційні дії на Чорноморському флоті», присвячену повстанню на «Потьомкіні». В 1906 році до Федорівки повернулися учасники грудневого 1905 року виступу. З їх ініціативи відновив роботу сільський соціал-демократичний гурток. Та в зв'язку зі спадом революції посилилися репресії. В жовтні власті заарештували й вислали до Тобольської губернії Г. Й. Нижниковського за виступ на селянській сходці з закликом роззброювати стражників, вигнати поліцію з села, поділити поміщицькі землі. Федорівські соціал-демократи перейшли на нелегальне становище, не припиняючи поширювати серед населення революційні листівки і брошури. В квітні 1907 року жандарми захопили і знищили бібліотеку революційної літератури гуртківців, а багатьох пропагандистів кинули до в'язниці.
Під час проведення столипінської аграрної реформи община виділила по 13 десятин землі суцільним масивом тим, хто виходив на хутори. Однак скористалися Цим лише два десятки заможних господарств, вони швидко розширили свої земельні площі, скуповуючи за дешевими цінами землю бідноти, яка в пошуках кращої долі залишала село, та за рахунок оренди землі у незаможних селян. Ті господарства, що залишалися в общині, одержали наділи від 2 до 6 десятин. В результаті «упорядкування» землеволодіння поміщикам, що мали маєтки навколо Федорівни, належало 7,2 тис. десятин землі, куркулям — близько 700, церкві - 120, а на 900 з лишком селянських дворів, з яких 60 проц. становили бідняки, припадало 2,9 тис. десятин землі.
В період першої світової війни біднота Федорівки ще більше зубожіла. Неодноразові мобілізації, реквізиції позбавили господарства робочих рук, тягла. Незадоволення селян війною мало стихійний характер: діяльність соціал-демократичного гуртка через відправку на фронт більшості його членів майже припинилася.
На цей час у Федорівці проживало 6,5 тис. чоловік. Забудовувалося село без певного плану.
Висока смертність серед населення, особливо під час епідемій, пояснювалася відсутністю належної медичної допомоги. Фельдшер у селі почав працювати з 1880 року, лікарняну дільницю тут відкрито тільки в 1911 році.
У відкритій 1852 року парафіяльній школі, а 1866 — земському однокласному училищі навчалося не більше 30 учнів. Згодом кількість місць у школах збільшилася, але й тоді діти бідняків не завжди закінчували повний курс навчання. Так, за даними 1888 року, з 912 дітей віком від 8 до 15 років навчалося 236, а закінчили курс початкової інколи всього 14 учнів. Ті зусилля, яких докладали прогресивні представники суспільства на шляху народної освіти, в умовах царської дійсності не могли змінити становища. 1902 року на власні кошти відомого земського діяча і педагога М. О. Корфа в селі відкрито земську двокласну школу, 1916 року на базі школи Корфа створено гімназію, в 1909 і 1913 роках почали працювати дві земські однокласні школи.