Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Велика увага приділялася задоволенню зрослих культурних потреб населення. На сцені будинку культури виступали місцеві аматори, театральні колективи Запо­ріжжя, Дніпропетровська, Києва. У кінотеатрі демонструвалися нові кінофільми. У місті діяли дві бібліотеки (для дорослих і дітей), дитяча технічна станція. На добре обладнаному міському стадіоні часто влаштовувалися змагання з різних видів спорту, проводилися матчі футбольних, волейбольних і гандбольних команд. Багато юнаків і дівчат навчалося в оборонних гуртках.

4 жовтня 1941 року гітлерівці вдерлися до Оріхова. Того ж дня відважний сокіл О. І. Покришкін вів над містом повітряний бій з чотирма «мессершмідтами». Один з них, прошитий кулеметною чергою, загорівся і впав. У цьому бою літака

Покришкіна було підбито, а його самого поранено. Та радянський льотчик зумів посадити машину за лінією фронту, поблизу Малої Токмачки.

Захопивши місто, фашисти вдалися до арештів і розстрілу мирних жителів. Вони стратили братів Біланів і Кобів, вчительку Є. X. Білан, її сина комсомольця Л. Білана, а також А. 3. Бут, К. І. Ломаченка, І. П. Шкрьобу. Але ні катування, ні розстріли не залякали радянських людей. Ще у вересні 1941 року в Оріхівському районі було створено партизанський загін із 76 чоловік, до якого входили й меш­канці міста. На початку жовтня частина бійців пішла до Червоної Армії, а решта, залишившись на окупованій території, розгорнула серед населення антифашист­ську агітацію. Та наприкінці 1941 — на початку 1942 року багатьох з них фашисти схопили і розстріляли, в т. ч. оріхівців С. І. Свєрлікова, Ф. О. Білана, Л. І. Герігся, В. Г. Коряку, І. І. Мочаліна та інших. Жителі міста саботували розпоряджен­ня німецької комендатури, ховали від окупантів хліб, теплі речі тощо.

19 вересня 1943 року частини 31-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії Південного фронту визволили місто від окупантів. Серед воїнів цього з'єднання були й оріхівці — офіцери І. І. Костенко та Д. Ф. Чаричанський. В бою за місто, що точився цілу добу, загинуло понад 600 бійців і офіцерів Червоної Армії, серед них Герой Радянського Союзу лейтенант Я. Тютюнник. Вони поховані в братських могилах, на яких встановлено обеліски і пам'ятники. Від рук гітле­рівців за час окупації загинуло 1138 мирних громадян і військовополонених, яких також поховано в братських могилах.

Відступаючи, фашисти зруйнували корпуси промислових підприємств, всі при­міщення державних та громадських установ, колгоспів, школи, лікарняне містечко, культурно-освітні заклади, багато житлових будинків. Заподіяні ворогом збитки перевищували 75 млн. карбованців.

Після визволення Оріхова ще півтори тисячі чоловік пішли на фронт. Всього в лавах Червоної Армії воювали проти німецько-фашистських загарбників понад 3,5 тис. жителів міста. Три чверті з них нагороджено орденами й медалями СРСР, а командиру гарматної обслуги І. П. Приходьку присвоєно звання Героя Радян­ського Союзу.

Наприкінці вересня 1943 року відновили роботу райком партії, райвиконком та міська Рада. Під їх керівництвом трудящі, долаючи труднощі, взялися за відро­дження господарства міста. Вже 1944 року стали до ладу механічний (колишній авторемонтний) завод, що випускав гільзи та колектори; електростанція, держав­ний млин, кілька промислових артілей. Зусиллями комуністів Оріхівської МТС відбудовано майстерні, а частково й тракторний парк станції, і вже 1944 року вона зуміла обробити три чверті посівних площ колгоспів району. Оріхівські артілі зі­брали пересічно по 9,6 цнт зернових з га, виконали плани державних поставок. Маііже 600 робітників і службовців допомагали колгоспникам району в проведенні польових робіт.

Значно швидше пішла відбудова міста, його господарства після переможного завершення Великої Вітчизняної війни, коли посилилася допомога держави та повернулися з армії вчорашні воїни. Багато фронтовиків, як і інших оріхівців, по­їхало до Запоріжжя і взяло участь у відродженні Дніпрогесу. В Оріхові до кінця 1947 року стали до ладу майже всі промислові підприємства, з них чотири — союзно-республіканського підпорядкування — механічний завод, маслозавод, олійниця, вальцьовий млин. До 1950 року підприємства значно перевершили довоєнний рівень виробництва.

За той час колгоспи освоїли всі посівні площі, а врожайність зерно­вих досягла 15—17 цнт з га. В 1950 році відбулося укрупнення артілей; приміські колгоспи ім. 12-річчя Жовтня та «Червоний сівач» об'єд­налися з артілями сіл Новоандріївки та Новоданилівки і відійшли від міста.

Швидко зростала потужність державного механічного заводу. Як­що 1945 року підприємство випустило продукції на 80 тис. крб., то в 1951-му — на 1,1 млн. крб. (у новому масштабі цін). В роки п'ятої п'яти­річки завод виготовляв підвісні до­роги для тваринницьких ферм, запарники-корморозмішувачі, дезинфекційні установки тощо, а в 1956— 1959 рр.— саморозвантажувальні тракторні причепи, чавунне кровельне литво та ін. У наступні роки споруджено кілька нових потужних цехів, встановлено нове устаткуван­ня; кількість робітників зросла з 776 до 2,4 тис. чол., а виробництво продукції — з 5 млн. до 20 млн. крб. З квітня 1961 року почалася докорінна реконструкція, спрямована на перехід до виготовлення різних типів кормороздавачів і тракторних причепів. Тоді ж підприємство діста­ло назву «Орсільмаш», Оріхівські кормороздавачі мають широкий по­пит не лише в колгоспах і радгоспах нашої країни, їх закуповують ко­оперативи країн соціалістичного та­бору, вони експортуються і до Індії. Колектив «Орсільмашу» шефствує над колгоспом «Перемога», якому допомагає ремонтувати техніку, об­ладнання тощо.

Поряд з швидким розвитком головного підприємства міста — «Орсільмашу», зростають й інші заводи: металовиробів, будівельних матеріалів, нестандартного обладнання, маслоробний, овочеконсервний, комбінат хлібопродуктів, швейна фабрика тощо. Цьому сприяло, зокрема, те, що 1955 року місто підключене до державної електромережі «Дніпроенерго». Комбінат хлібопродуктів став великим добре механізованим підприємством. Він випускає каліброване насіння кукурудзи та комбікорм, які відправляються в усі кінці Радянського Союзу і навіть країни соціалістичного табору. На заводі продтоварів, що об'єднує цехи безалкогольних напоїв та ковбасний, дві хлібопекарні, вальцьовий млин, олійницю, механізовано всі трудомісткі процеси. Це дало можливість в чотири рази збільшити випуск про­дукції і в 1969 році довести його до 2 млн. крб. Реконструйовано і маслозавод. Тут щогодини виробляється 600 кг вершкового масла. Всі підприємства міста протягом 1969 року виробили продукції на 44,1 млн. крб.— втричі більше, ніж десять років тому.