Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

У перші роки XX ст. в місті відкрився літній театр, у якому іноді виступали приїжджі артисти. проби місцевих українських аматорів з учителів і гімназистів орендувати приміщення театру не мали успіху. Міський голова заявив, що «ніколи не дозволить ставити малоросійські п'єси».

Коли почалася імперіалістична війна, міська буржуазія, дворянство, чинов­ники організували маніфестацію, виступали з ультрапатріотичними промовами. Але на фронт вони не поспішали. Туди відправляли одягнених у сірі шинелі селян і робітників. У 1915—1916 рр. в Оріхові був

У середині березня трудящі обрали міську Раду робітничих депутатів. Та кла­совий склад її виявився строкатим. Крім робітників, до неї ввійшло по 2 представ­ники від ремісників, прикажчиків і навіть купців. Селяни ж не представлені зовсім. Тільки 2 депутати були більшовиками. Верховодили в Раді меншовики і есери.

Під керівництвом більшовиків найбільш свідомі робітники і селяни-бідняки згуртовували сили для боротьби за ліквідацію влади буржуазії. Цю боротьбу очолило революційне ядро робітників заводу Крігера в складі ливарників С. Василини, І. Паніка, П. Селезньова та інших.

Через кілька днів після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді до Оріхова повернувся колишній місцевий робітник, більшовик С. І. Овчаренко. Наприкінці листопада 1917 року він організував комуністичний осередок, до складу якого ввійшли робітники Єгоров, Волков і Куликов.

У грудні створено революційний комітет. Проте до нього потрапило чимало есерів. Прикриваючись гучними фразами, вони не тільки нічого не робили для зміцнення молодої Радянської влади, але й намагалися шкодити їй. Тому за вимо­гою робітників і селянської бідноти склад ревкому 1 лютого 1918 року оновлено. Його ядром стали робітники С.І. Овчаренко., С. Василина, Г. Зубков, М. Коба, Г. Чухрій, а також селяни-бідняки Л. Робота, П. Пушкар й інші. Головою обрано чорноморського матроса-революціонера В. А. Вакуленка, який щойно прибув до міста. Ревком почав активно проводити в життя декрети Радянського уряду: ліквідував буржуазну управу, конфіскував у багатіїв підприємства; лишки землі і майна у куркулів і розподіляв їх серед бідноти.

Більшовики за допомогою робітників-активістів вели роз'яснювальну роботу серед солдатів 48-го запасного полку, розквартированого в місті. Ревком зв'язався з революційною організацією полку, і спільними зусиллями їм вдалося залучити більшість солдатів на бік революції. Решту було роззброєно і розпущено.

18 березня 1918 року трудящі міста обрали Раду робітничих, селянських і сол­датських депутатів. Для захисту революційних завоювань створено червоно гвардій­ський загін. До нього увійшли передові робітники, селяни і частина солдатів роз­формованого 48-го полку, зокрема чимало сербів. Оріхівський загін, яким команду­вав С. І. Овчаренко, з'єднався з революційними загонами Мелітополя і разом з час­тинами Червоної гвардії вирушив на Царицин. У боях під Царицином, на Дону та на інших фронтах громадянської війни невмирущою славою вкрили себе бійці Оріхівського червоного полку. Багато з них загинули смертю хоробрих, у т. ч. І. Будников, Т. Костенко, С. Широконос, Я. Гайдай та інші.

8 квітня 1918 року Оріхів захопили австро-німецькі війська. Разом з гайдама­ками вони пограбували населення, заарештували 14 членів ревкому (його створено наприкінці березня) і відправили до табору для полонених. Ревкомівці поверну­лися лише наприкінці 1918 року, коли в місті було відновлено Радянську владу.

У другій половині січня 1919 року в Оріхів вдерлися білогвардійці з денікінського корпусу генерала Тілло. Але вже 4 лютого червоноармійці з групи П. Ю. Ди- бенка після 6-годинного бою визволили місто. Вийшов з підпілля ревком. У сере­дині лютого відновила діяльність більшовицька партійна організація, що склада­лася з 15 комуністів. Було обрано партійний комітет з 4 чоловік. Парторганізація швидко зростала і через місяць налічувала вже 32 комуністи та 46 співчуваючих. Партійний комітет і ревком створили загін самооборони, який захищав місто від махновців, вилучали зброю у населення, організували продовольчу допомогу час­тинам Червоної Армії, а також промисловим центрам країни. На початку березня 1919 року ЦК КП(б)У направив до Оріхова свого представника Я. А. Давидовича. Він виступив на кількох робітничих зборах і мітингах з доповідями про політичне становище, про завдання щодо зміцнення Радянської влади і боротьби проти контр­революції.

В середині червня 1919 року Оріхів захопили денікінці. Знову почалися жор­стокі розправи над мирним населенням, грабежі, мобілізації чоловіків до білої армії. На початку січня 1920 року бійці 46-ї стрілецької дивізії 14-ї армії визво­лили Оріхів від ворога. Представники 2-ї бригади 3-ї стрілецької дивізії допомогли створити ревком і відновити діяльність партійного осередку. У лютому з представни­ків політсекції тилу Південно-Західного фронту та з місцевих активістів було орга­нізовано районний ревком. Спираючись на військові частини 2-ї бригади Естон­ської дивізії, ревком очистив навколишні села від бандитів і створив кілька сіль­ських ревкомів. Він допоміг селянам провести весняні польові роботи, організував колективне збирання врожаю, яке пройшло успішно. Жителі, особливо бідняки, були дуже задоволені. «Якщо така комуна,— говорили вони,— то комуністи праві, що в комуні легше жити... Підемо до комуни».

Влітку становище у волості загострилося. Махновці, які зовсім знахабніли, посилили наскоки не тільки на села, а й на Оріхів. Наприкінці червня райревком оголосив у місті облоговий стан. З членів політсекції було створено Надзвичайну трійку на чолі з І. Богачовим, яка взяла владу в свої руки. Всім комуністам, членам ревкому, міліції, а також членам створеного у травні волкомнезаму видали зброю. Проводилася мобілізація до лав Червоної Армії, що вела тяжкі бої з врангелівцями.