Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Але 29 липня врангелівці стягнули великі сили і знов захопили Оріхів. Багато поранених червоноармійців жителі врятували, а 16 курсантів потрапили до рук білогвардійців. Після жорстоких катувань вранці ЗО липня їх розстріляли. Йдучи на страту, курсанти співали «Інтернаціонал». За героїзм, проявлений у цих боях, орденом Червоного Прапора було нагороджено 5 бійців і командирів Петроградсько-Московської бригади. На території Кремля в Москві встановлено гранітний обе­ліск, на якому золотими буквами написано: «Слава командирам і курсантам, які загинули в боях проти контрреволюції під Оріховом і Синельниковим!». За рішенням Оріхівської міської Ради останки загиблих курсантів перенесено до братської мо­гили у міському парку. Головну вулицю міста названо іменем ленінградських кур­сантів.

4 серпня частини 46-ї та 42-ї стрілецьких дивізій при підтримці кінноти, артилерії та бронемашин перейшли в наступ і 7 серпня вибили ворога з Орїхова. Майже

місяці місто залишалося у прифронтовій зоні. Наприкінці вересня радянські вій­ська змушені були відійти. Та вже з середини жовтня знову точилися запеклі бої за місто. Нарешті 27 жовтня частини 4-ї армії остаточно визволили його від біло­гвардійців.

Проте становище залишалося напруженим — активізувався махновський бан­дитизм. За рішенням Олександрівської надзвичайної губернської наради було ство­рено Оріхівський компактний район, а 29 жовтня — районний ревком» Відновила діяльність і партійна організація, яка поповнилася надісланими Олександрійським губпарткомом робітниками-комуністами М. Капрановим, Д. О. Вагоновим, Ф. А. Цигановським та ін. 7 листопада почав працювати райпартком, який об'єднав 17 членів і 5 кандидатів у члени партії.

Однак через напади махновців проводити організаційну та політично-масову роботу було надзвичайно важко. Для боротьби з бандитизмом і зміцнення Радян­ської влади створено Оріхівську надзвичайну районну нараду, яка взяла керівни­цтво всім життям району в свої руки. Вона допомогла організувати волосний і сіль­ські комітети незаможних селян. Одночасно з ініціативи комуністів у Оріхові за­сновано комсомольську організацію. Першими комсомольцями міста були М. Голод, А. Гнєвишев, В. Гнєвишева, О. Пелешко, Д. В. Михайлевич. Вони разом з комуністами брали активну участь у боротьбі з бандитизмом.

У першій половині грудня 1920 року частини Червоної Армії в районі Гуляйполя—Оріхова—Пологів вели бойові дії по знищенню численних банд. Основні сили махновців були розгромлені, але їх залишки все ще грабували селян, вбивали комуністів, комсомольців і радянських працівників. Загін самооборони, що складався з 100 бійців, ще протягом півтора року виловлював і обеззброював бандитів. Та навіть у такій важкій обстановці партійні і радянські органи до кінця 1920 року зуміли організувати виконання продрозверстки, забезпечити родини червоноармій­ців і незаможників продовольством, надати бідноті грошову допомогу в розмірі 645 тис. карбованців.

До середини 1922 року з бандитизмом у районі було покінчено. Партійна орга­нізація і міська Рада, обрана на початку лютого 1921 року, очолили боротьбу тру­дящих за відбудову сільського господарства і промисловості. Рішенням міськвикон­кому місто поділено на 3 адміністративні райони в межах колишніх селянських господарства і промисловості. Рішенням міськвикон­кому місто поділено на 3 адміністративні райони в межах колишніх селянських общин. Комнезами, які працювали в кожному районі, вилучали у куркулів і тор­говців зерно, яке розподіляли серед селянської бідноти, сімей червоноармійців та вдів, організовували супрягу. Весняна сівба пройшла більш-менш задовільно. Але через посуху майже весь хліб згорів на корню. Основна маса населення, за ви­нятком куркулів, не мала ніяких продовольчих запасів, і до початку 1922 року в Оріхові голодувало вже близько 2,5 тис. чоловік. Створений навесні 1922 року комітет допомоги голодуючим організував збір коштів, вилучення хліба в курку­лів. Було відкрито 2 дитячі будинки на 120 дітей, 3 їдальні, хлібопекарню з щодо­бовою випічкою 40 пудів хліба, десяток харчопунктів. У їдальнях та харчопунктах харчувалося 1,5 тис. дітей і 500 чоловік дорослих. Селяни одержали від держави кілька тисяч пудів хліба.

Зосереджуючи максимум зусиль на боротьбі з голодом, райпартком і міськрада водночас турбувалися про відродження промисловості. Наприкінці 1921 року відбудовано й пущено завод сільськогосподарських машин (колишній Крігера) та борошномельний, а також кілька дрібних ремісничих підприємств. Було організовано єдину профспілку робітників і службовців, відкрито будинок спілок, проф­спілковий клуб, де читались лекції та доповіді. Робітники і службовці відчисляли частку свого заробітку в фонд голодуючим, допомагали незаможникам в обробітку землі. Комуністи, комсомольці, члени КНС докладали всіх зусиль, щоб селяни засіяли якнайбільше землі. Сільськогосподарські кредитне та споживче товариства допомагали бідноті зерном, реманентом, худобою, грішми. Державна насіннєва позичка восени 1922 року становила близько 3 тис. пудів, а весною наступного року вона майже подвоїлася, завдяки чому було засіяно три чверті орної землі. 1923 року селяни зібрали непоганий врожай, і голод було подолано. Та розруха ще тривала. Промислові підприємства, не маючи сировини, ледве працювали, населення скоро­тилося до 2,1 тис. чоловік. У зв'язку з цим в березні 1923 року місто віднесено до розряду селищ міського типу. З утворенням Оріхівського району воно стало район­ним центром. Новостворені райком партії і райвиконком докладали багато сил до відродження сільського господарства, активізації роботи КНС, організації колективних господарств. Протягом 1923—1925 рр. в Оріхові селяни-незаможники ство­рили 2 невеликі сільськогосподарські артілі «Свідомість» і «Зоря нового життя», а також 2 товариства по спільному обробітку землі. Вони проклали шлях до су­цільної колективізації селянських господарств.