Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

земляні насипи — тротуари, тепер вулиці асфальтовані. В Розівці багато зеле­ні. Коли влітку глянеш на селище з літака, то воно видається садом. З якого боку не під'їхав би подорожній, він милується багатою флорою. Всі дороги обсаджені стрункими тополями, кленами. Центральна вулиця, що веде від колишнього села Люксембург до залізничної станції — це суцільний зелений тунель, в якому прохолодно і в літню спеку.

Велику роботу в подальшому впорядкуванні селища проводить місцева Рада. Завдяки турботі депутатів щороку довшають стрічки тротуарів,

В соціалістичному змаганні місцевих Рад області за 1968 рік Розівська селищна Рада визнана переможцем. Тут не раз проводились обласні і районні семінари пра­цівників Рад. Душею всіх справ Ради є голова виконкому М. М, Іваненко — люди­на невичерпної енергії, вміла організаторка. В Розівці її називають господаркою селища.

Щороку поліпшується медичне обслуговування. На околиці селища зведено лікарняне містечко зі стаціонаром на 100 ліжок, поліклінікою, що має всі необхідні кабінети. Про здоров'я трудящих селища турбуються 20 лікарів і 145 молодших медичних працівників. Сотні дошкільнят виховуються в дитячих садках. В тварин­ницькому містечку обладнано профілакторій, де відпочивають і зміцнюють здоров'я працівники ферм.

Зростання сільськогосподарського і промислового виробництва забезпечує збільшення прибутків кожної сім'ї, середній денний заробіток рядового колгоспника перевищив 4 крб., середньомісячна заробітна плата механізаторів, доярок, свинарок, скотарів становить 135—140 карбованців.

Все це дає змогу трудівникам Розівки мати добре житло, гарно зі смаком одяга­тися, купувати більше товарів культурно-побутового призначення. Тільки 1969 року шість крамниць селища продали населенню товарів на суму понад 5 млн.крб. У влас­ному користуванні жителів Розівки — 26 легкових автомобілів, 198 мотоциклів, а телевізори, радіоприймачі, пральні машини є майже в кожній сім'ї.

Розівка дала країні близько 200 висококваліфікованих спеціалістів — вчителів, інженерів, лікарів, агрономів — серед них 4 наукових працівники,кандидати наук. В селищі працюють 44 інженери, 7 агрономів, 72 вчителі. У двох середніх школах навчається 1,3 тис. учнів.

У центрі багатогектарного парку височить чудовий будинок культури. В ньому часто відбуваються вистави та концерти сільських аматорів сцени і професіональних колективів, що приїздять на гастролі. Самодіяльні актори ставлять для трудящих Розівки і навколишніх сіл чимало п'єс. При будинку культури діє також агіткульт- бригада. В її складі 16 робітників, вчителів, сільських механізаторів. Агіткульт-бригада виїжджає з концертами на ферми, до тракторних бригад і в сусідні села. Рідко бувають вільними місця у двох розівських кінотеатрах. Щовечора їх відві­дують сотні людей.

Свято шанують розівці пам'ять тих, хто не шкодував життя заради щасливого сьогодні. В центральному парку споруджено два пам'ятники героям, які полягли в боях за Розівку в 1943 році, і землякам-розівцям, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. В місцевому краєзнавчому музеї, що славиться унікальними експонатами, зберігається Книга слави. В ній зібрано 200 фотографій загиблих ге­роїв — уродженців селища.

У побут колгоспних трударів ввійшли нові обряди, яких не знало дореволюційне селище. Цікаво, хвилююче-поетично відбуваються комсомольські весілля. Вони стають радісним святом не лише молодих, а й усього селища.

...Суботній вечір. Будинок культури в сяйві електричних вогнів. Над парадним входом барвисте: «Ласкаво просимо!».

Групами і поодинці сюди простують святково одягнені люди. Багато розівців знали, що Анатолій Бондаренко і Люда Задуміна давно кохають одне одного. Зві­стка про їх одруження мало кого здивувала.

На сцені клубу, устеленій килимом, святково прикрашений стіл, букети живих квіті з, яскраві написи: «Великого щастя молодим!», «Міцна сім'я — міцна держава». Через увесь зал до входу килимові доріжки.

Аж ось весільний поїзд. Під'­їжджають легкові автомобілі, при­крашені квітами, дверці автома­шин відчиняють боярини. Наречена в білому весільному вбранні. Поруч із сяючим обличчям наре­чений.

В будинку культури молодих вітають гучними оплесками. Грає оркестр. Піонери підносять їм букети живих квітів. Молодих супроводять боярини, дружки.

З урочистим словом до них зло угається голова селищної Ради М. М. Іваненко. Молоді розпису­ються в реєстраційних бланках.