Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

сортів озимої пшениці в умовах посушливого Півдня України. Науковці часто виступали в колгоспах з цікавими і корисними лекціями, керували школами передового досвіду.

З утвердженням нових соціалістичних форм господарювання зростала і перебу­довувалася Розівка. Значно поліпшився добробут та медичне обслуговування. В 1934 році споруджено лікарню на 65 ліжок.

Добре працював при будинку культури драматичний гурток, яким керував І. Г. Тертишний. З великим успіхом ставили аматори п'єси «Украдене щастя» І. Франка, «Безталанна», «Наймичка» І. Карпенка-Карого, «Назар Стодоля» Т. Г. Шевченка та інші.

В перші місяці Великої Вітчизняної війни понад тисячу чоловік з Розівки пішли захищати Батьківщину. Ті, що залишились, допомагали трудівникам сусідніх кол­госпів збирати врожай і відправляти хліб державі. У вересні 1941 року майно і тех­ніка Розівської МТС, Дослідного поля, «Заготзерна» були евакуйовані у східні райони країни. Евакуювалось і чимало населення.

10 жовтня після жорстоких боїв радянські війська залишили селище. Почалась дворічна фашистська неволя. В Розівці був створений концтабір для військовополо­нених. Фашисти жорстоко знущалися над пораненими бійцями, катували їх, морили голодом.

Мешканці Розівки, ризикуючи життям, таємно збирали продовольство та меди­каменти і передавали в табір. Багатьох бійців пощастило визволити. На вулиці Вок­зальній патріоти О. А. Озерова, Л. М. Грипак, О. Л. Якименко та ін. створили підпільний госпіталь, в якому лікували тяжкопоранених бійців. Декого з них жінки лікували вдома. Так, політпрацівника М. Ф. Дуркіна вилікувала громадянка О. А. Озерова, капітана К. Чушка — громадянка О. Л. Якименко. Після визволення Розівки від фашистів бійці та офіцери повернулись до лав Червоної Армії і громили ворога.

Фашисти грабували населення, примушували непосильно працювати. Вони роз­стріляли і замучили сотні людей, в т. ч. сім'ї Добровольського, Гордона, Степанова, Королька та багатьох інших. 140 юнаків і дівчат насильно вивезли на роботи до Ні­меччини. Гітлерівці зруйнували приміщення Розівської МТС, спалили чи висадили в повітря всі майстерні, адміністративно-господарські установи і культурно-побу­тові заклади, залізничну станцію, майже повністю знищили житловий фонд. Після визволення в Розівці залишилися непошкодженими лише кілька житлових будинків. Загальна сума збитків становила 40,7 млн. карбованців.

14 вересня 1943 року частини 3-ї гвардійської стрілецької дивізії 1-го гвардій­ського корпусу під командуванням генерал-майора К. А. Цалікова визволили Ро­зівку.

В рядах Червоної Армії відважно билися з ворогом 1344 воїни з Розівки. Пере­важна більшість іх нагороджена бойовими орденами й медалями СРСР. Близько двадцяти мешканців Розівки відзначені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні».

Комуністи (територіальна парторганізація в 1945 році налічувала 10 чоловік) підняли жителів Розівки на відбудову народного господарства. Відновили роботу промкомбінат, нафтобаза, заготзерно, МТС. Відкрилися школи та лікарня.

Особливо плідну діяльність розгорнуло Дослідне поле, яке очолив кандидат сільськогосподарських наук І. Я. Федан. За допомогою науковців у колгоспах та радгоспах удосконалювалась агротехніка вирощування озимої пшениці, результати експериментів публікувалися в періодичній пресі.

У червні 1946 року Указом Президії Верховної Ради УРСР Розівка стала центром району. До неї було приєднано села Люксембург і Казеносельське та село Луган­ське, а саму Розівку віднесено до селищ міського типу. Це позитивно позначилося на розвиткові господарства, поліпшенні культурно-побутових умов трудящих. В селищі збудували нову районну електростанцію, заклали парк на 3 тис. декора­тивних дерев.

Наполегливо переборювали труднощі колгоспники артілі «Червоний прапор», що містилася в колишньому селі Люксембурзі. Завдяки допомозі держави, трудящих Російської Федерації, республік Середньої Азії, звідки надходили техніка, пальне, різні сільськогосподарські машини, худоба,— поступово налагоджувалось ар­тільне господарство. Уже в 1946 році, коли село злилося з Розівкою, тут освоїли дві третини довоєнних посівних площ. Певних успіхів добилися і тварин­ники. Колгосп достроково виконав державний план заготівель продуктів тварин­ництва.