Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

4 березня 1922 року в Царекостянтинівці відбулася безпартійна селянська кон­ференція, яка визначила заходи по боротьбі з голодом і по проведенню весняної сівби. Все це, а також значна продовольча допомога, подана державою і трудящими Черні­гівської та Подільської губерній влітку та восени 1922 року, дали змогу подолати голод. Незважаючи на складну обстановку, викликану боротьбою з бандитизмом та

У березні 1923 року створено Царекостянтинівський район Бердянського округу. Це активізувало діяльність волосного партосередку, який у травні згаданого року об'єднував 9 членів і 52 кандидати у члени партії, та сільського партосередку, до якого входило 4 члени і 13 кандидатів у члени КП(б)У.

Того ж року селяни зібрали непоганий урожай, і це мало велике значення для відродження господарства села. Через рік воно досягло 75 проц. довоєнного рівня. Позитивну роль у цьому відіграло підвищення риночних роздрібних цін на сільсько­господарську продукцію і водночас зниження їх на промислові товари. Мала велике значення знижка в оподаткуванні бідняцьких і середняцьких господарств.

Багатії всіляко намагалися обходити закони Радянської влади. Вступаючи в супрягу з бідняками, у яких не було ніякого тягла і реманенту, вони фактично експлуатували бідняків, використовуючи їх як батраків. За відробітки вони засі­вали бідняцькі поля в останню чергу, що зумовлювало вкрай низькі врожаї на полях бідноти. Куркулі провадили ворожу агітацію, зокрема, намагалися посіяти націо­нальну ворожнечу, підбурюючи бідноту вимагати виселення всіх комуністів-росіян. Але партійний осередок за допомогою комсомольців та активістів КНС викривав ворожі дії куркулів. Ці питання ставились на обговорення сільських сходок, що теж сприяло залученню селян до активного політичного життя. Разом з ус іма трудящими Радянської країни вони виявили велику політичну свідомість, вирішивши провести збирання коштів на допомогу ленінградцям, яких у 1924 році спіткало тяж­ке лихо—паводок, що завдав великої матеріальної шкоди.

Завдяки турботі партосередку, сільради, КНС про бідняцькі господарства — вони все більше піднімалися до рівня середняцьких. Так, у 1925 році з 991 господар­ства села більше половини вважалися середняцькими. Кожне з них засівало пере­січно по 13,5 десятини землі. На середняцьке господарство припадало 1,2 голови ро­бочої худоби, а 109 бідняцьких господарств не мали її зовсім. Частина бідноти не мала й інвентаря. Комнезам, який об'єднував 170 членів, узяв під контроль і посилив діяльність створених у 1921 році сільськогосподарських споживчого і кредитного товариств, через які орга­нізував державну позичку селянам посівним матеріалом та грошима. За допомогою кооперації селяни придбавали деякий сільськогосподарський інвентар та збували продукцію. На кінець відбудовного періоду в селі, крім кооперативних, діяли також дві приватні крамниці, працювали два ме­ханічні млини і 24 вітряки, п'ять олій­ниць, дві крупорушки, чотири кузні. Медичну допомогу населенню подава­ли три лікарі та два фельдшери.

Сільська Рада, партосередок ви­являли постійну турботу про розви­ток освіти і культури. У 1924/25 навчальному році працювало 4 початкові школи соцвиховання та одна трудова семирічна школа, діяла бібліотека, кілька хат-читалень. На цей час у селі вже відкрився сільбуд, при якому працювали драматичний і хоровий гуртки та оркестр народних інструментів.

У січні 1926 року, йдучи назустріч побажанню населення, Царекостянтинівку перейменовано на село Першотравневе, а район — на Першотравневий.

Одноосібні селянські господарства хоч і досягли по урожайності середніх доре­волюційних показників, але неспроможні були далі підвищувати їх і в достатній кількості постачати хліб державі. Дорогу з цієї безвиході вказали селянам Комуні­стична партія, Радянська влада. Вона полягала у колективізації селянських госпо­дарств.

Під керівництвом райкому партії, сільського партосередку, сільради і КНС на­прикінці тридцятих років у селі було створено близько двох десятків товариств спільного обробітку землі — ТСОЗів, які згодом перейшли на статут сільгоспарті­лей. Першим прийняв статут артілі ТСОЗ «Вільне життя». Утворений на його базі колгосп дістав назву «Нове життя».

У боротьбі за колективізацію зростали й міцніли сільські територіальні партійна та комсомольська організації. Комуністи й комсомольці працювали на вирішальних ділянках колгоспного будівництва. Велику допомогу в проведенні колективізації сільському активу подавали посланці робітничого класу міст. У 1930 році в кол­госпи пішла основна маса середняків. Наступний рік став завершальним для су­цільної колективізації села.

Куркулі чинили шалений опір колективізації. Вони залякували активістів, палили їхні хати, труїли колгоспну худобу. Цьому було покладено край: глитай­ські господарства за рішенням загальних зборів колгоспників було розкуркулено, а найбільш злісні куркульські родини вислано за межі республіки.

Незважаючи на труднощі перших кроків колективізації, артілі рік у рік міц­ніли. Величезну допомогу в становленні та зміцненні колективних господарств по­дала створена 1930 року Царекостянтинівська МТС, розташована на залізничній станції. Механізований обробіток грунту остаточно переконав селянство в перевагах колгоспного ладу.