Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

карбованців. У зв'язку з відсут­ністю медичних працівників, профілактичні заходи, зокрема, щеплення проти віс­пи у 1888 році провів місцевий селянин. 79 дітей після цього щеплення померло. Лише наприкінці XIX ст. в селі відкрито лікарню на 8 ліжок. У 1904 році тут пра­цював лікар, три фельдшери і акушерка.

Переважна більшість селян не мала змоги вчитись. Церковнопарафіяльна школа та однокласне початкове народне училище — оце й уся шкільна «мережа» села до початку XX віку. Кожний навчальний рік починали ходити до школи 160—170 учнів з 1,2 тис. дітей шкільного віку;

Тільки на початку XX ст. завдяки турботам земства справи з народною освітою в селі дещо поліпшились: були відкриті дві однокласні початкові земські школи, а також школа грамоти. Отже в 1914 році в селі було шість шкіл: чотири земські, церковнопарафіяльна і школа грамоти. Відповідно збільшилась і кількість учнів — близько 500.

Певне значення для піднесення культури села мали відкриті в цей час бібліотека-читальня та поштове відділення, де можна було купувати й передплачувати газети. В 1904 році бібліотеку-читальню відвідувало 826 чоловік. Особливо чита­лись книги з історії, географії, гігієни та медицини.

Важким тягарем лягли на плечі селян Царекостянтинівки різні повинності в роки першої світової імперіалістичної війни. Майже половину працездатного чоловічого населення погнали на фронт. Селянські господарства знекровлювалися реквізи­ціями хліба, коней та возів для потреб армії.

У зв'язку з цим дедалі більше зростала ненависть до існуючого ладу, зріли рево­люційні настрої. Ось чому трудяще селянство Царекостянтинівки радо зустріло зві­стку про повалення царизму. На початку березня 1917 року тут були ліквідовані старі органи влади. Але селяни швидко зневірилися в обіцянках Тимчасового уряду. Тому на селянських сходках, які відбувалися після перемоги Великого Жовтня в Петрограді, біднота висловлювала всебічну підтримку пролетарській революції.

У січні 1918 року в селі було проголошено Радянську владу. Ревком, утворений тоді ж, на основі Декрету Радянського уряду про землю, відібрав надлишки землі в куркулів та великих землевласників-колоністів і розподілив між тими, хто десятки років тільки мріяв про неї.

У квітні 1918 року австро-німецькі окупанти та їхні посібники гайдамаки, захо­пивши село, відновили старі порядки, жорстоко переслідували радянських акти­вістів, грабували населення, через станції Царекостянтинівка та Пологи відправляли до Німеччини хліб, худобу. Після втечі окупантів наприкінці 1918 року селяни провели вибори волосної та сільської Рад. Сільські активісти-бідняки знову при­ступили до вирішення земельного питання, але куркулі чинили цьому шалений опір, їм вдалося схопити активістів Є. Р. Зубка, І. С. Гузія, О. М. Самбура і вбити їх.

Незважаючи на всю складність обстановки, органи Радянської влади села сприя­ли народній освіті. В 1918/19 навчальному році у 5 школах розпочались заняття.

У червні 1919 року денікінці захопили село. Вони пограбували населення і оголо­сили мобілізацію чоловіків у свою «добровольчу» армію. Але мало кого їм вдалося мобілізувати. Селяни тікали в сусідній Кам'янський (Магедівський) ліс.

На початку січня 1920 року кінна група В. Примакова 46-ї дивізії 13-ї армії визволила село від білогвардійців. За допомогою політвідділу дивізії тут утворилися волосний і сільський ревкоми, а також комітет бідноти, який очолив колишній кін­нотник П. Г. Шевченко. Ревкоми і комбід організували продовольчу допомогу ча­стинам Червоної Армії, виконання продрозверстки і збирання хліба до фонду допо­моги голодуючим робітникам Донбасу, Петрограда і Москви.

Та мирний перепочинок знову тривав недовго. Уже 4 серпня село захопили вран­гелівці. Тривалі кровопролитні бої з невеликими перервами точилися тут майже два місяці, і село кілька разів переходило з рук у руки. 26 жовтня того ж року Царекостянтинівку визволили від білогвардійщини частини 2-ї Донської стрілецької дивізії 13-ї Червоної армії Південного фронту.

Але й після визволення становище в цій місцевості залишалось напруженим — довкола шастали махновські банди. Для ліквідації бандитизму в окрузі тимчасово було створено Царекостянтинівський компактний район, де наприкінці листопада 1920 року розгорнула діяльність Надзвичайна районна військова нарада у складі представників Надзвичайної губернської наради, політвідділів 40-ї та 42-ї стрілець­ких дивізій, що перебували в Царекостянтинівці та навколишніх селах. За допомогою політвідділу армії та працівників Надзвичайної наради в середині грудня 1920 року в селі розпочав роботу волосний військово-революційний комітет, головою якого призначили комуніста А. Гальчанського. Водночас тут виник сільський ревком, а наприкінці грудня — волосний комітет незаможних селян, головою якого став бідняк комуніст Г. І. Голдиш.

У січні 1921 року організувався перший у селі партійний осередок із 16 чоловік, секретарем якого став місцевий житель, борець за Радянську владу М. Ф. Мановицький. Протягом наступних п'яти місяців, до лав партії було прийнято ще 11 чоло­вік. У квітні того року відбулися збори сільської молоді, на яких оформився комсо­мольський осередок.

Надзвичайна районна нарада разом з ревкомами, КНС, комуністами, комсо­мольцями села та військовими частинами вжили рішучих заходів, спрямованих на боротьбу проти бандитизму. У боях з бандитами загинули комсомольці Р. Ф. Гиренко, С. Г. Титаренко та А. Ф. Шишов.

Наприкінці січня 1921 року в селі відбулися вибори сільської та волосної Рад селянських депутатів, які очолили селяни-комуністи І. Д. Хвостик і П. Г. Шевченко. Під керівництвом партосередку органи радянської влади забезпечили успішне вико­нання продрозверстки. Продовольчу допомогу подали червоноармійським родинам, вдовам та незаможникам. Для дітей-сиріт влаштовано притулок, перетворений пізні­ше в дитячий будинок. Він був забезпечений продовольством, одягом, білизною.

Волосний посівний комітет забезпечив усіх незаможників і середняків насіннє­вими позичками, проте проведення весняної сівби було пов'язане з великими труд­нощами, оскільки в пограбованому білогвардійцями селі лишилося тільки 5 коней та 10 корів. На допомогу селянам прийшли червоноармійці з частин 42-ї стрілецької дивізії. І все ж третина земель не була засіяна. Влітку 1921 року від посухи врожай повністю загинув. Створений для боротьби з голодом спеціальний волосний комітет відібрав лишки хліба у заможних селян, розподіливши його між голодуючими. Для бідняцьких і червоноармійських сімей, які найбільше страждали від голоду, було налагоджене одноразове харчування. В селі, крім діючої з весни лікарні, що мала 28 ліжок, відкрилася ще одна, тимчасова, на 150 ліжок.