Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

— ще одна. Поблизу ярмаркового майдану, де щотижня збиралися базари, розмістилося 10 крамниць, горілчана лавка — «монополька». У Дніпровці діяло ЗО вітряків, два парові млини, олійниця та кілька кузень. Розвивалися кустарні промисли, переважно гончарне, та виробництво з лози предметів широкого вжитку.

В селі не було ні амбулаторії, ні аптеки. Тільки 1906 року тут почав працювати фельдшер.

Після запровадження столипінської аграрної реформи процес класового розша­рування поглибився. За даними подвірного перепису 1914 року в Дніпровці налі­чувалося 1600 дворів, проживало 11 097 чоловік. Тільки половина господарств за­кріпила за собою наділи, 542 двори були безземельними. За ЗО років, що минули між двома подвірними переписами, кількість бідняцьких дворів зросла в 2,4 раза. Кур­кулі ж за ці роки зміцнили свої позиції. 49 з них скупили 3458 десятин бідняцької та поміщицької землі. Глитаї мали достатньо тягла й інвентаря, в т. ч. жниварки, кінні й парові молотарки тощо. Але спроба куркулів вийти на хутори зірвалася зав­дяки рішучому опорові більшості селян.

Під час першої світової війни становище селян ще більше погіршало. Близько тисячі жителів Дніпровки мобілізували до царської армії. Наприкінці 1916 року до армії призвали навіть підлітків. Наростало невдоволення політикою самодержавства.

Трудове селянство Дніпровки з надією зустріло звістку про перемогу Лютневої революції. Та марними були його сподівання на припинення війни і справедливий розподіл землі. 1 травня 1917 року в селі відбулася демонстрація, яка пройшла під гаслом: «Геть війну», «Мир без анексій і контрибуцій», «Вся влада Радам!».

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції до рідного села повернувся колишній моряк комендор А. Є. Тимофєєв. Навколо нього згуртувалася група селян-бідняків, до якої входили Л. і П. С. Іванісови, П. Т. Ястребов, М. А. Тарасов та інші. 7 грудня 1917 року вони зібрали сільський сход і обрали виконком сільської Ради. 11 грудня того ж року почав діяти волосний виконавчий комітет Ради селян­ських депутатів на чолі з С. Л. Іванісовим.

Для захисту Радянської влади в лютому 1918 року при волвиконкомі створено ревком, який організував загін Червоної гвардії, очолений А. І. Воронковим. Загін охороняв село від куркульських банд, що орудували в плавнях.

У січні 1918 року в Дніпровці створено партійний осередок; секретарем його став А. Є. Тимофєєв. Партосередок спрямовував роботу волвиконкому та ревкому, провадив підготовку до здійснення ленінського Декрету про землю.

Але в середині квітня 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Члени сільського і волосного виконкомів Ради, ревком та радянський актив пішли в підпіл­ля. Ревком сформував у плавнях партизанські загони, які нападали на німецькі обози з награбованим майном і хлібом. Загонами командували А. І. Воронков, М. А. Тарасов, К. Д. Купрін.

У жовтні 1918 року австро-німецькі війська залишили село. Волревком, який вийшов з підпілля, завершив формування збройних загонів. У грудні того року вони ввійшли до об' єднаного партизанського загону, куди влилися партизани з Верх­нього Рогачика, Великої Знам'янки та Великої Білозерки. Очолив його І. С. Мойсеєнко — колишній фронтовик, родом із Верхнього Рогачика. В середині грудня партизани виступили проти білогвардійців з корпусу денікінського генерала Тілло. Водночас дніпровський ревком створив продовольчий комітет, який організував за­готівлю хліба для Петрограда і Москви.

10 липня 1919 року Дніпровку захопили денікінці і відразу ж заарештували тих, хто допомагав встановлювати Радянську владу на селі. Серед них був і кому­ніст А. Є. Тимофєєв. Після допиту та жорстоких тортур його привселюдно стратили. Тієї ж ночі всі чоловіки, яким була дорога Радянська влада, вирушили в плавні до партизанського загону.

На початку січня 1920 року частини 1-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії 14-ї армії визволили Дніпровку від денікінців. Ревком налагодив постачання хліба для червоноармійських частин, допомагав селянам у підготовці й проведенні сівби.