Дніпровка
В радгоспі є цегельний завод, що виробляє щорічно 1 млн. штук цегли, обладнані майстерні для ремонту сільськогосподарської техніки. Велику допомогу в механізації та електрифікації господарства подали шефи — робітники запорізьких заводів «Кремнійполімер» та ремонтно-механічного.
Широкого розмаху в колективі набуло змагання за комуністичне ставлення до праці. У 1965 році в ньому брали участь 6 бригад; того року 276 робітників виборювали почесне звання ударників комуністичної праці. 1969 року звання комуністичних здобули три бригади і чотири
В радгоспі виросли чудові люди, новатори виробництва. 15 з них у 1966— 1967 рр. удостоєно високих урядових нагород, двом — М. Т. Рекову та М. П. Сюсюковій — присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Рік у рік знатний ланковий М. Т. Реков без затрат ручної праці добивається високих урожаїв кукурудзи. В 1965 році він виростив по 86 цнт зерна кукурудзи з га на 100-гектар- ній ділянці, а в 1969 році — по 52,7 цнт озимої пшениці, по 86 цнт кукурудзи і по 416 цнт зеленої маси з гектара. Серед учнів і послідовників М. Т. Рекова — молодий
комуніст, секретар комсомольської організації І. В. Махов, який у вирощуванні озимої пшениці 1 кукурудзи майже досяг показників свого вчителя. Його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Члена ланки І. М. Лохматова за самовіддану працю відзначено орденом Леніна. Багатими врожаями овочів прославилася ланка М. П. Сюсюкової. У 1963—1969 рр. вона зібрала понад 300 цнт ранньої, по 250—330 цнт пізньої капусти з гектара та по 280—300 цнт огірків. У 1967 році Марію Петрівну обрано депутатом Верховної Ради УРСР.
Невпізнанним стало село. Назавжди зникли старі селянські хати. За післявоєнні роки в Дніпровці споруджено понад 2 тис. кам'яних чи личкованих будинків, критих шифером і черепицею. Центральна вулиця завдовжки 7 км є продовженням асфальтового шосе, яке з'єднує райцентри Василівку та Кам'янку-Дніпровську. Вулиці села упорядковано. Майже в кожному будинку телевізор, багато сімей користується газовими плитами, холодильниками; працює водогін, довжина якого перевищила 10 км. Село повністю електрифіковано й радіофіковано. До послуг трудящих — 35 магазинів та ларків, товарооборот яких 1969 року становив 2,5 млн. крб.; працюють дві їдальні, два поштові відділення, телефонна станція, радіовузол, телеательє, шевська, швейна та інші майстерні побуткомбінату.
Поліпшується медичне обслуговування населення. У новому будинку лікарні є стаціонарне відділення на 35 ліжок, пологове відділення, поліклініка з хірургічним, терапевтичним і дитячим відділеннями, зуболікарським кабінетом. В медичних закладах — 5 лікарів і 9 медпрацівників з середньою освітою.
Докорінно змінився освітній і культурний рівень трудящих. На початку 60-х років за участю радгоспу споруджено типові приміщення двох середніх шкіл. У 1969/70 навчальному році в них працювало 76 вчителів, 8 з яких відзначено урядовими нагородами.
Свій відпочинок дніпровці проводять у чудовому парку, що розкинувся на десяти гектарах у центрі села; поруч — обладнаний сільський стадіон, новий будинок культури на 500 місць. У драматичному, хоровому і танцювальному гуртках беруть участь понад 150 чоловік. Аматори сцени є учасниками районних і обласних оглядів художньої самодіяльності. У філіалі музичної школи по класу фортепіано та баяну навчаються 23 хлопчики і дівчинки.
При будинку культури працює бібліотека, в якій налічується понад 10 тис. книг. У 7 інших бібліотеках села їх 37 тис. Послугами самої тільки клубної бібліотеки користується 2 тис. читачів.
У Дніпровці відкрито народний краєзнавчий музей, експонати якого розповідають про історію села з часу його заснування й до наших днів.
Про зростання культурних запитів трудящих свідчить швидке збільшення попиту на періодичну літературу. Якщо в 1966 році жителі села передплачували 3042 примірники газет і журналів, то у 1970-му — 8100.
Міцно ввійшли у життя дніпровців нові звичаї і обряди — проводи до Радянської Армії, урочисте посвячення в хлібороби на день свята врожаю, вечори трудової, революційної і бойової слави, вечори тваринників, овочівників тощо.
Втілюючи в життя рішення XXIII з'їзду КПРС, трудівники Дніпровки докладають всіх зусиль, щоб достроково завершити завдання п'ятирічки і гідно зустріти XXIV з'їзд КПРС.
