Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

У передвоєнні роки якимівці досягли чималих успіхів у виробництві. зерна і тваринництві. В селі з'явилися перші стахановці. Тракторист МТС І. С. Галушков у 1938 році виробив на тракторі ЧТЗ 1783 га умовної оранки і зекономив 800 кг пального. У 1939 році його нагородили орденом «Знак Пошани». За високі досяг­нення в сільськогосподарському виробництві стали учасниками ВСГВ колгоспники В. С. Черкасова, М. С. Чаусова, І. П. Воробйов, механізатор МТС В. П. Селімов, а відомий до війни якимівський комбайнер 3. О. Попов був учасником ВСГВ і в 1939, і в 1940 рр. Всіх їх нагороджено срібними медалями виставки.

Дальшого розвитку набула місцева промисловість. 1940 року в селі діяли 4 місцеві електростанції, бричкова артіль «Стандарт», металообробна артіль «Про­грес», млин.

Змінився на краще зовнішній вигляд села, підвищилися культура і добробут трудящих. Зникли убогі бідняцькі оселі, багато трудівників збудували нові доброт­ні будинки. Потреби трудящих задовольняли швейна і шевська майстерні, десяток крамниць, їдальня тощо.

На початку 40-х років у селі була лікарня на 100 ліжок, де працювали 9 ліка­рів і 17 чоловік з середньою спеціальною освітою, а також амбулаторія, аптека, жіноча і дитяча консультації, санепідстанція. До 1937 року в селі була повністю ліквідована неписьменність серед дорослих, а всі діти охоплені навчанням. В серед­ній, семирічній та початковій школах у 1940/41 навчальному році 54 вчителі на­вчали й виховували понад тисячу учнів. У кращих традиціях сільської інтелігенції вчителі подавали велику допомогу парт організації в політмасовій та культосвітній роботі: читали лекції, керували самодіяльністю, провадили наступальну атеїстичну пропаганду.

У районній лікарні до війни працював лікар А. В. Бондарчук, який потім став відомим нейрохірургом, доктором наук, лауреатом Державної премії.

Будинок культури, в якому демонструвалися кінофільми, діяли драматичний, хоровий і танцювальний гуртки, оркестр народних інструментів, став центром куль­турно-освітньої роботи серед населення.

Багато читачів мали районна і колгоспні бібліотеки, що налічували близько 10 тис. книжок. Люди наполегливо вчилися в гуртках по вивченню історії партії, поточної політики; в агрошколах при колгоспних хатах-лабораторіях. Молодь села захоплювалася фізкультурою і спортом, вивчала військову справу. Найбільшою популярністю в райцентрі за традицією користувалися футбол і футбольні змагання.

Війна, що раптово ввірвалась у Якимівку, як і в тисячі інших міст і сіл, викли­кала гнів і обурення в серцях трудящих. Організовано й чітко пройшла мобілізація. Комуністи й комсомольці створили загін народного ополчення, командиром якого став завідуючий відділом РК КП(б)У І. Л. Токаренко, начальником штабу — ви­кладач училища механізації при дослідній станції С. Н. Зубер. Частина ополчен­ців потім увійшла до складу партизанського загону.

Протягом серпня—вересня 1941 року з села вивозили на схід машини, облад­нання МТС, худобу. Колгоспники успішно завершували жнива. Весь обмолочений хліб здали державі, передали Червоній Армії, решту роздали колгоспникам.

Робітники дослідної станції сформували бригаду, що готувала трактори для передачі артилерійським частинам 9-ї армії, ремонтувала танки й гармати. Коли лінія фронту наблизилася до села, цінне обладнання дослідної станції, МТС і під­приємств було евакуйовано у східні райони країни. А в небі над Якимівкою йшли запеклі повітряні бої, в яких льотчики під командуванням радянського аса, в май­бутньому тричі Героя Радянського Союзу О. І. Покришкіна, громили ворога.

Фашисти захопили Якимівку 4 жовтня 1941 року. Вже перший день окупації вони зробили днем терору і знущань над радянськими людьми, убили місцевих жи­телів М. М. Михайлова, Є. Є. Ушакова та інваліда Ф. Бурцева. Через кілька днів окупанти розстріляли велику групу колгоспників, у т. ч. 70-річних Я. Ро­мане нк а і П. П. Торгашова.

Вигнавши всіх жителів з будинків, розташованих на вулиці Ворошилова, оку­панти поселили там солдатів, назвавши вулицю Німецькою. Тут же жили й коло­ністи, які прибули з військами, щоб панувати на таврійських землях. За наказом коменданта якимівці мусили забезпечувати їх борошном і продуктами. Окупаційні власті закрили місцеві школи. Існувала школа лише для дітей колоністів. Близько 400 юнаків і дівчат вигнали фашисти на каторгу до Німеччини, двох жителів села ув'язнили до таборів смерті.

Радянські патріоти не скорилися ворогові. У серпні 1941 року райком партії сформував партизанський загін у складі 57 чоловік, командиром якого призначили