Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

будинки під черепицею з ба­гатьма будівлями на подвір'ях, біднота ж тулилася в маленьких приземкуватих хатинах з солом'яними стріхами. В селі діяли православна церква і єврейський молитовний дім.

Охорона здоров'я та освіта селян нікого не турбували. Лікарні в селі не було, а приймальна палата, де працювали 1 лікар і 3 фельдшери, обслуговувала близько 40 населених пунктів волості, де проживало 23 тис. населення.

Трудівники села радо зустріли звістку про повалення самодержавства. Під час Лютневої революції залізничники станції обрали революційний комітет на чолі з телеграфістом К. Ю. Шевченком. У березні 1917 року ревком обрали також робіт­ники заводу «Моліа». У червні 1917 року якимівські селяни обрали Раду селянських депутатів, яка за своїм соціально-політичним складом не була однорідною. Поряд з революційно настроєними селянами-бідняками сюди ввійшли і куркулі, які під­тримували меншовиків, есерів та Тимчасовий уряд, і середняки, що під впливом агітації меншовиків і есерів вагалися.

У серпні 1917 року в Якимівці побував більшовик К. І. Бронзос. Він допоміг місцевим робітникам і селянам-незаможникам організувати червоногвардійський загін з 30. бійців. Бійці здобули зброю і підтримували в селі революційний порядок. В серпні 1917 року вони перешкодили емісарам Тимчасового уряду і куркульській верхівці Ради відвантажити до севастопольського порту хліб, який зберігався на станції.

В селі оформилася група співчуваючих більшовикам, до якої входили найбільш активні робітники, наймити, демобілізовані солдати. Очолили групу Т. С. Лисіков, М. С. Бреднєв, Пєтушков. Пізніше вони склали ядро партосередку, створеного на початку грудня 1918 року.

В ніч на 26 жовтня 1917 року голова ревкому якимівських залізничників К. Ю. Шевченко, який саме тієї ночі чергував на залізничному телеграфі, першим у селі дізнався про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Як тільки він повідомив про це односельчан, радості їх не було меж. Всюди замайоріли червоні полотнища. Зміцніла надія трударів на кращу долю, на мир і землю.

За допомогою мелітопольських більшовиків К. І. Бронзоса, М. І. Пахомова фронтовики волості скликали волосний з'їзд Рад. З'їзд відбувся в середині листо­пада 1917 року в обстановці великого політичного піднесення. Він поставив питання про перехід всієї влади у волості до рук Рад та затвердив склад волосної Ради і її виконавчий комітет. Головою виконкому став делегат від села Радивонівки І. М. Вихляєв, заступником голови М. Ф. Селін. Як депутата до Ради обрали також С. В. Вихляєва — ще одного активіста з Радивонівки. Голова виконкому Я кимівської волосної Ради І. М. Вихляев брав участь у конференції Рад і ревкомів Таврій­ської губернії 29 січня 1918 року і виступив на ній з інформацією про роботу Ради в Якимівці.

Після окупації Якимівки австро-німецькими військами М. І. Пахомов знову прибув до Якимівки і провів запис до партизанського загону. Разом з мелітопольцями якимівці утворили два загони на чолі з  Бронзосом і Пахомовим. Згодом загони влилися до лав Червоної Армії, їх бійці зі зброєю в руках захищали Радян­ську владу.

Героїчними і разом з тим трагічними подіями запам'ятався якимівцям квітень 1918 року. З півдня, з румунського фронту через Мелітополь поверталися біло­гвардійські частини полковника Дроздовського, який пробивався на Дон і Північний Кавказ до Каледіна і Денікіна. Дроздовці зайняли село і станцію Якимівку. За мі­сяць до цих подій на Полтавському паровозоремонтному заводі сформувався ремон­тно-технічний загін для технічної допомоги Червоній Армії в ремонті колій і ру­хомого складу в Південній Таврії. До нього ввійшли кращі представники полтав­ських робітників — комуністи і комсомольці. 15 квітня 1918 року загін зустрівся з дроздовцями на станції Якимівка і вступив з ними у нерівний бій. Із 180 майже неозброєних робітників близько ста чоловік загинуло в бою, шістьом пощастило врятуватися, 80 чоловік біляки взяли в полон і по-звірячому стратили на околиці села. Нині пам'ятник в степу за Якимівкою нагадує про подвиг полтавських заліз­ничників.

За смерть товаришів помстилися матроси і бійці загону бронепоїздів А. В. Полу­панова. Серед матросів був В. Вишневський, згодом відомий радянський письмен­ник і драматург. У 30-і роки він опублікував оповідання «Взяття Якимівки», що зо­бражує один з епізодів боротьби червоного бронепоїзда «Грозный» з білогвардій­ським бронепоїздом «Сокол». А через кілька днів двотижневі бої з кайзерівцями та гайдамаками вів на. станції Якимівка 1-й Чорноморський полк під командуванням І. Ф. Федька. І коли наприкінці квітня — на початку травня німці та гайдамаки все ж зайняли Якимівку, боротьба з окупантами не припинялася. Одним з факторів опору, окупантам була підтримка якимівськими залізничниками страйку залізнич­ників України, спрямованого проти вивезення хліба та награбованого майна до Німеччини.