Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

в оренду, а самі теж наймалися до багатіїв. До 10 десятин на двір засівали 276 господарств. Але й вони ледве зво­дили кінці з кінцями, віддаючи частину землі в оренду і посилаючи одного чи двох членів сім'ї у найми. Отже для 45 проц. селянських господарств Чернігівки надільна земля не була основним джерелом існування. Це була бідняцька частина села. 460 господарств вважалися середняцькими. Але 122 з них не мали змоги повністю обробляти свої наділи і здавали 537 десятин в оренду куркулям. Близько 65 проц.

Класове розшарування селян Чернігівки характеризувалося вкрай нерівно­мірним розподілом основних засобів виробництва. З 483 бідняцьких родин 192 взага­лі не мали робочої худоби, 78 мали по одному коню. В той же час на кожне з 119 кур­кульських господарств припадало по 2 пари робочих коней. Понад 40 проц. усіх селянських господарств не мали навіть плугів, тоді як куркульські двори мали їх по 2 і більше, також букери, сівалки та інші сільськогосподарські знаряддя, а 14 — і жниварки.

Важким тягарем лягали на плечі селян численні податки: казенні, земські, мирські та ін. У 1886 році чернігівці сплатили понад 28 тис. крб. викупних та оброч­них платежів.

Часті неврожаї через посухи, чорні бурі та низький агротехнічний рівень поси­лювали селянські злидні. Безсоромно грабували селян перекупники хліба, які вста­новлювали дуже низькі ціни на зерно: за пуд озимої пшениці платили 89 коп., ячме­ню — 64 коп. В окремі роки ціни були вдвоє нижчe.

Серед селянства зріло невдоволення існуючим ладом, прагнення домогтися кра­щої долі. У січні 1905 року член Бердянської організації РСДРП В. Г. Годін розпо­всюджував у селі листівки, що закликали до боротьби з самодержавством. Місцеві жителі і після його від'їзду поширювали листівки. Бойові заклики соціал-демокра­тів мали великий вплив на селян. Місцевого жителя Б. Я. Киселенка не раз карали жандарми за антиурядові висловлювання.

Під час столипінської реформи у 1907—1908 рр. чернігівські куркулі скупили близько 1400 десятин бідняцької землі.

Розорені селяни поповнювали лави пролетарів. У 1907 році у багатіїв наймиту­вали 733 чоловіки, 242 жінки та 284 підлітки віком від 12 до 14 років. Заробітна плата не перевищувала 2—3 крб. на місяць для чоловіків і 1—1,5 крб. для жінок. Дешеву наймитську працю з великою вигодою використовували сільські глитаї. Загалом по селу третину посівних площ становила орендована куркулями земля, 44 глитаї засівали пересічно по 70 десятин на двір, 27 — по 115,11 — по 240 десятин.

Збіднілі господарства намагались вибитися із злиднів, займаючись домашніми промислами. У другій половині XIX ст. в Чернігівці діяло 45 кустарних майстерень, а 1908 року в 385 селянських дворах були умільці, що займались різними промис­лами.

У селі розвивалась торгівля, особливо після спорудження в 1898 році залізниці Чаплине—Бердянськ, що пролягла недалеко від села. Ще в 80-х роках XIX ст. у Чернігівці відкрилось 13 крамниць і 10 винних погребів та шинків, а 1910 року тут вже діяло ЗО торговельних підприємств з оборотом 210 тис. крб. Двічі на рік відбу­валися кількаденні ярмарки; працювало 4 вальцьові млини німців-колоністів, 2 олій­ниці, колісна майстерня, бондарня.

Перед початком імперіалістичної війни 1914 року Чернігівка стала одним з най­більших сіл у Бердянському повіті Таврійської губернії. В ньому налічувалось по­над 1,5 тис. дворів з населенням 16 348 чоловік. Тут було 6 вулиць у 12 м і 34 близько 8 м завширшки, небрукованих і майже неозеленених, які в негоду втопали в багні. Забудовувалась Чернігівка хатами-мазанками, критими соломою або очеретом.

Тільки чотири десятки куркульських будинків-кам'яниць виділялися своєю добротністю. Питна вода у дворових колодязях була недоброякісною.

Відкрита в 1875 році Чернігівська земська дільнична лікарня в 1914 році обслу­говувала 70 сіл і 2 хутори, де проживало близько 26 тис. чоловік. Лікарня мала 15 ліжок, на дільниці працювало 5 медичних працівників, у т. ч. лікар, 3 фельдшери та акушерка. Багато людей, особливо дітей, вмирали від різних пошесних хвороб.

До 1868 року діти здобували освіту в церковнопарафіяльній школі. Через 35 ро­ків після відкриття цієї школи в селі з'явилося перше земське початкове училище, в якому в 1868/69 рр. навчалося 50 хлопчиків і 13 дівчаток. У цей час із загальної кількості дітей вчилися тільки кожний 46-й хлопчик і кожна 167-а дівчинка шкіль­ного віку. З 1880 по 1885 рік були відкриті ще 2 земські початкові школи. На 1903 рік у початкових школах кількість учнів зросла до 445. Але тільки 37 учнів закінчило навчання, бо матеріальні нестатки передчасно відривали дітей бідняків від школи« В той час у чернігівських школах працювали 10 вчителів і стільки ж попів. Через 5 років у селі виникли ще дві школи — церковнопарафіяльна і т. зв. школа гра­моти.