Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

агротехніки та механізації виробництва у передвоєнні роки в артілях збирали пересічно по 22 цнт пшениці та по 27 цнт кукурудзи а гектара.

Значного розвитку набуло тваринництво. У колгоспах налічувалося близько 800 голів великої рогатої худоби, 6,5 тис. овець і понад тисяча свиней. Молочно­товарна і свиноферми були електрифіковані. За визначні досягнення колгоспи ім. Ілліча та ім. Кірова, а також багато передовиків виробництва кілька років під­ряд були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Поліпшилося медичне обслуговування трудящих. Діяли лікарня на 45 ліжок і амбулаторія, працювали 3 лікарі. Внаслідок профілактичних заходів зменшилася кількість інфекційних захворювань.

Небачено піднялася культура колгоспного села. Понад 800 дітей навчалося в середній школі. Працював садово-городній технікум. Важливою умовою культур­ного розвитку села стала його електрифікація, що почалася 1933 року. Лампочки Ілліча з'явилися спочатку в школі, сільраді та клубі, а потім і в оселях мешканців. У колгоспному клубі провадилась велика культурно-масова робота. Особливою популярністю користувався драматичний гурток. Багато читачів налічували 2 біб­ліотеки. Масового характеру набули спорт і участь молоді в оборонних гуртках.

З початком Великої Вітчизняної війни 660 жителів Біленького стали під бойові прапори Червоної Армії на захйст Батьківщини від німецько-фашистських загарб­ників. Колгоспники успішно завершили жнива. З наближенням фронту багато хліба вивезено на схід. Евакуйовано також найціннішу худобу та сільськогосподарську техніку. В селі було організовано винищувальний загін у складі 140 бійців. Коман­диром райком партії призначив М. І. Петрова, а комісаром — І. С. Пазюка. В серпні загін увійшов до складу частин Червоної Армії, які обороняли село від ворога.

19 серпня 1941 року гітлерівці окупували Біленьке. Для боротьби проти загарб­ників в селі створено підпільну групу, яку активно підтримувало населення. Місце­вий лікар П. В. Назаренко змонтував радіоприймач і з кількома вірними друзями слухав Москву. Підпільники розповідали односельчанам про повідомлення Радян­ського інформбюро, допомагали молоді уникати відправлення в неволю. Завдяки їх допомозі врятувалося понад 100 юнаків і дівчат. Взимку 1942 року група випус­кала антифашистські листівки. Через хворих, які приходили до лікарів, листівки потрапляли і в навколишні села. За доносом провокатора гітлерівці схопили й роз­стріляли вчителів С. Я. Левченка, С. М. Кравець, С. О. Камерштейн, лікарів Л. С. Коваленко та Є. С. Коваль. Фашисти закатували також старого комуніста І. Г. Важненка та орденоносця комуніста О. Хижняка. За відмову Їхати на ка­торжні роботи до Німеччини вороги розстріляли юнаків М. Паталаха і М. Трушенка.

Восени 1943 року передові частини 333-ї стрілецької дивізії 3-го Українського фронту вийшли до дніпровських плавнів поблизу Біленького. Підпільна група, створена тут жителем сусіднього с. Розумівки В. С. Кошарним, провадила розвідку передавала їм дані про розташування ворога. Дізнавшись про це, гітлерівці роз­стріляли 29 жителів села, велику групу селян під конвоєм погнали на захід. Тільки навальний наступ частин Червоної Армії врятував приречених на знищення людей. 130 грудня 1943 року їх рідне село було визволене від загарбників. Під час боїв за Біленьке загинули 267 радянських бійців, у т. ч. Герой Радянського Союзу |і. Ф. Ваксман. Їх поховали в трьох братських могилах. За свободу і незалежність Батьківщини віддали своє життя 343 уродженці села.

517 вихідців із села за бойові заслуги відзначені урядовими нагородами. В числі бійців, які штурмували рейхстаг, був перший голова біленьківського колгоспу І. С. Пазюк. За бойові подвиги він одержав 14 урядовці нагород, у т. ч. орден Богдана Хмельницького, 2 ордени Вітчизняної війни, Орден Червоної Зірки. Орденами Слави першого та другого ступенів і п'ятьма медалями відзначено бойовий шлях мінера-розвідника гвардії рядового М. С. Микитенка.

Тяжкі наслідки залишила окупація: зруйновані численні громадські будівлі, ферми, житлові будинки, знищені сади. Тільки колгоспам фашисти заподіяли збит­ків на суму близько 35 мли. крб. Відразу після визволення села відновили роботу партійна організація, сільрада. Очолювані Д. Ф. Хижняком 12 комуністів підняли гюдей на боротьбу за відродження колгоспів. Не було техніки, коней, посівного матеріалу, не вистачало робочих рук, бо за роки окупації кількість жителів змен­шилася в 4 рази. І все ж завдяки напруженій праці колгоспників у 1944 році засіяно 1200 га, а в 1945 році під зерновими було 1514 га, городиною 113 гектарів.

З переможним завершенням Великої Вітчизняної війни справи пішли на краще. З фронту повернулося багато чоловіків. Приїхав і колишній керівник тракторної бригади С. А. Максименко й заходився по гвинтику збирати та лагодити техніку. Зго­дом колгоспники обрали його головою правління артілі, і з того часу понад 20 ро­ків С. А. Максименко очолював колгосп ім. Ілліча.