Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

десятин кожний. Біднота, як правило, не мала тягла й реманенту і наймитувала в поміщика та куркулів, здаючи свої наділи в оренду, або ж наймаючи для їх обробітку коней та інвентар у заможних селян. Понад 500 чоловік щороку вирушало з села на заробітки.

Куркулі почали будувати у селі промислові та торговельні підприємства. У 1902 році тут вже було 4 крамниці, 3 парові млини, 3 млини з дизельними двигу­нами, вітряк, 4 кузні, 3 олійниці, 2 крупорушки, бондарня та майстерня по виго­товленню дрібного сільськогосподарського реманенту.

У червні 1905 року в Біленькому була створена революційна група. Її члени таємно збиралися за селом у балці На березі озера Оситнюватого (звідки й назва групи — «Оситнювате озеро»). Члени її проводили мітинги, на яких виступали олександрівські робітники, в т. ч. робітник Катерининських залізничних майсте­рень П. Швець, відомий під кличкою Козир, а також вихідці з Біленького, теж залізничники, брати Павло і Порфирій Ковалі та С. І. Троценко. Вони роз'ясню­вали односельчанам імперіалістичний характер російсько-японської війни і закли­кали їх підтримувати боротьбу робітників проти царизму.

Робітники-революціонери використовували будь-яку нагоду для агітації. Так, під час проводів рекрутів С. І. Троценко виступив з такою промовою: «Цар Микола II — людоїд, тільки покірні раби гинуть за нього на фронті. Не служіть йому, кровопивцеві!». Уродженець Біленького П. К. Пазюк брав участь у зброй­ному повстанні на броненосці «Потьомкін». 27 липня 1955 року на честь 50-річчя повстання П. К. Пазюк був удостоєний ордена Червоного Прапора.

У серпні 1905 року олександрівські робітники, в т. ч. виходець з Біленького П. Коваль, організовували кілька сходок жителів села, поширювали серед них революційні прокламації — «Про Державну думу», «До солдатів!» тощо. На одній із сходок виступив олександрівський робітник П. Клочан (партійна кличка Жук), який закликав бідноту до збройного повстання.

Між бідняками і багатіями Біленького точилися збройні сутички, і в одній з них у жовтні 1905 року вбито куркуля. Жандарми жорстоко розправилися з ва­тажками селян. Брати Ковалі та С. І. Троценко були розстріляні, а М. Т. Білий та А. В. Паталах засуджені на 10 років каторги. Однак це не залякало революційно настроєних селян Біленького. У грудні 1905 року вони прийшли на допомогу олек- сандрівським робітникам. У барикадних боях, що точилися в місті, взяли участь

А. Тюпа, А. Н. Важненко, П. X. Гладкий, І. X. Земляний та Д. М. Коваленко (загинув у бою). Більшість учасників повстання була заарештована, проте боротьба тривала і наступного року. У липні наймити і малоземельні селяни оголосили страйк, вимагаючи від поміщика підвищення платні, поліпшення умов праці і зни­ження орендних цін за землю. В гарячу пору жнив жоден селянин не вийшов на поміщицькі лани, і землевласникові довелося задовольнити вимоги селян. Цим страйком керував місцевий вчитель А. О. Лепіхов. Він був заарештовний і помер від тортур у Катеринославській в'язниці.

Ще важче стало жити бідноті в роки столипінської аграрної реформи. У 1908 році в селі налічувалося 540 дворів, де проживало 3610 чоловік. Земельні наділи по 4 десятини мали всього 467 душ чоловічої статі, а решта — значно менші. 30 бідняцьких родин не мали землі зовсім і мусили йти в найми до куркулів чи в помі­щицьку економію. У 39 господарств не було тягла і вони наймали його у куркулів, за що віддавали їм третину врожаю. 8 родин пішли на заробітки на фабрики і заводи, а 2 сім'ї у пошуках кращої долі виїхали до Сибіру. Користь від реформи мали тільки куркулі, які за безцінь скуповували кращі ділянки бідняків і ще придбали 4 тис. десятин поміщицької землі. Справжню суть столипінської аграрної реформи роз'яснював селянам місцевий вчитель М. Г. Кравченко. У 1907 році за революційну пропаганду його вислано за межі волості.

Під впливом революційної агітації зростала класова свідомість селян. У квітні 1912 року на знак протесту проти кривавого злочину царизму — розстрілу робіт­ників Ленських золотих копалень — наймити Біленького оголосили страйк і на три дні затримали весняну сівбу у поміщицькому маєтку.

Про Біленьке до революції говорили: багате село. Прошарок куркульських господарств тут був більшим, ніж в навколишніх селах. Багатії збудували чимало добротних цегляних будинків. У неділю чи в релігійне свято мчали вулицями роз­цяцьковані таврійські тачанки, запряжені баскими кіньми. Та основній масі тру­дового селянства було не до веселощів. Бідняки і наймити не мали вдосталь харчів, жили у вбогих хатах-мазанках, користувалися меблями, одягом, взуттям та іншими речами виключно власного виготовлення.