Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Завдяки широкому застосуванню машин і впровадженню агрономічної куль­тури в усіх колгоспах поліпшився обробіток землі, значно підвищилась врожайність зернових. У 1936—1940 рр. вона становила 16—18 цнт з га. Зростало поголів'я худоби. Успішно розвивалися садівництво та виноградарство. Напередодні Великої Вітчизняної війни артілі мали понад 120 га садів і виноградників.

У передвоєнні роки значно виросли й зміцніли первинні партійні організації, яких 1941 року в селі було 18. Комуністи працювали на

З 1930 року в селі діяла виробничо-кооперативна артіль «Ремісник України». Тут трудилися потомствені гончарі Бедюхи, Круглови, Овдуни. Артіль випускала глечики, макітри та інші гончарні вироби, а також виробляла цеглу і черепицю. Ці будівельні матеріали використовувалися для спорудження колгоспних ферм, культурно-побутових закладів, житлових будинків. Було капітально відремонто­вано багато хат. Село впорядковувалося, вулиці обсаджувалися деревами, зазеленіли садки на подвір'ях колгоспників. У Малій Білозерці працювали 7 промтовар­них і продовольчих крамниць, поштово-телеграфне відділення. Діяли амбулаторія і лікарня на 20 ліжок, медичний пункт, пологовий будинок, аптека.

Багато уваги приділялося розвитку освіти і культури. У 1940 році в середній, З семирічних та 5 початкових школах навчалося майже 2 тис. дітей. Центрами культурного життя на селі стали 3 сільські і 15 колгоспних клубів. Організатором і керівником художньої самодіяльності центрального сільбуду був учитель С.М. Тарасенко, який очолював драматичний гурток. Колгоспним хором керував учасник боротьби за встановлення в селі Радянської влади Я. П. Рубель. Сільські аматори показали на клубних сценах «Наталку-Полтавку» І. Котляревського, «Сто тисяч» і «Наймичку» І. Карпенка-Карого, «Доки сонце зійде — роса очі виїсть» М. Кропивницького та інші вистави. В життя сільських трудівників широко ввійшли радіо, кіно, газети, журнали, книги. В селі діяли кілька кіноустановок, сільська і колгоспні бібліотеки, що мали понад 10 тис. книг.

Молодь була залучена до спортивних та оборонних гуртків, брала участь у зма­ганнях з волейболу, футболу, гандболу, легкої атлетики тощо.

Коли на Радянську країну напали німецько-фашистські полчища, 1590 жите­лів Малої Білозерки стали до лав захисників соціалістичної Вітчизни. Ті, що лиши­лися в селі, збирали урожай, копали траншеї, протитанкові рови. Спеціальна комі­сія займалася евакуацією хліба, худоби і майна колгоспів, техніки МТС. Було створено винищувальний загін, до якого увійшло 70 робітників, колгоспників і службовців. Бійці загону активно допомагали радянським військам обороняти Малу Білозерку. Але й після того, як у ніч з 16 на 17 вересня 1941 року сюди вдерлися фашисти, патріоти не припинили боротьбу. У селі діяли створені райкомом партії і очолювані комуністами підпільні групи. Вчитель І. І. Шевченко, колгоспники І. О. Ліхтар і І. О. Різниченко, тракторист Ю. Д. Кравченко та інші поширювали серед населення зведення Радянського інформбюро, рятували молодь, яку фашисти відправляли до Німеччини. Напавши на їх слід, карателі провели масову винищу­вальну акцію. Крім вищезгаданих підпільників, загинули комуністи І. П. Білоус, Ф. Масалига, А. О. Черкашин, комсомолець І. Т. Батій — всього 72 чоловіка. Та гітлерівці не змогли зламати патріотичного духу радянських людей. Про це свідчив мужній вчинок колгоспниці М. Ф. Завгородньої. У липні 1943 року, йдучи околицею села, вона помітила тяжкопораненого радянського парашутиста. Ризи­куючи життям, жінка перенесла його до своєї хати, перев' язала рани і півтора місяця переховувала воїна, поки він видужав.

28 жовтня 1943 року частини 51-ї армії 4-го Українського фронту після запек­лих боїв на північних підступах до села визволили Малу Білозерку від ворога.

Мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни близько 2 тис. жителів села. Багато з них нагороджено орденами й медалями. А. Г. Якуба брав участь у боях за Дніпро, Одесу, у визволенні від фашистських гнобителів Румунії, Угор­щини, Австрії. Під час боїв на річці Тисі рядовий А. Г. Якуба підбив 3 ворожі тан­ки, автомашину, знищив близько ЗО гітлерівців, а 12 солдатів взяв у полон. За ратні подвиги йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Повернувшись після закінчення війни до рідного села, він, не шкодуючи сил, піднімав господарство колгоспу ім. Леніна.

Під час окупації фашисти розорили і пограбували господарство 15 колгоспів села В МТС не лишилося жодного трактора, комбайна. Господарські й громадські будівлі та багато хат були зруйновані. Весь тягар відбудови села та колгоспів ліг на плечі жінок. Це вони разом з підлітками навесні 1944 року за 12—20 км носили зерно для посіву, орали коровами лани, вручну їх засівали. Незабаром колгоспи одержали відчутну допомогу Чапаєвської МТС, механізатори якої склали з брухту і відремонтували 33 трактори та кілька комбайнів. В цілому було засіяно понад половину орних земель. На збирання врожаю вийшли всі жителі — від старих до школярів. З великим завзяттям працювала молодь. Комсомольці артілі ім. Чапаєва створили молодіжну бригаду. Працюючи вдень і вночі, вони за кілька діб намоло­тили комбайном 309 тонн пшениці. Незважаючи на самовіддану працю людей, кол­госпні комори лишалися напівпорожніми, бо врожай зернових не перевищував 6 цнт. з га. Далися взнаки нестача техніки, некондиційність насіння.