Мала Білозерка
Наприкінці 1921 та протягом 1922 року бідняки і середняки Верхньої Біло- зерки одержали від держави близько 20 тис. пудів хліба і посівного матеріалу. Це допомогло їм подолати голод, засіяти знанні площі озимими та ярими культурами. Вже 1923 року було зібрано в середньому на круг близько 45 пудів зерна, і справи пішли значно краще.
У березні того ж року за новим адміністративним поділом Верхня Білозерка, яку було перейменовано на Малу Білозерну, увійшла до складу
Комуністи проводили велику роз'яснювальну роботу серед трудівників села, пропагуючи ленінський кооперативний план. На прикладі комуни «Вільна праця», організованої в серпні 1921 року, вони доводили переваги колективного господарювання перед одноосібним. До цієї комуни вступило кілька сімей найбідніших селян, наймитів, які власними силами не могли обробити виділені їм наділи. Та об'єднавши свої зусилля, реманент і тягло, вони успішно господарювали на 100 десятинах, збираючи з них значно вищі врожаї, ніж одноосібники. Очолював комуну член РКП(б) С. Чайка. Протягом 1922 і на початку 1923 року в селі виникло 5 невеликих колгоспів — «Дружба», «Червоний Жовтень» та інші. Кожний з них об'єднував по 10—20 бідняцьких дворів, мав від 40 до 80 десятин землі. Трохи пізніше колгоспам на їх клопотання додатково виділили землю з куркульських надлишків і з колишньої поміщицької економії Іваненка. Ще одна комуна—«Перемога» була створена в 1924 році, її очолив Г. Я. Нестеренко.
Того ж року 12 бідняцьких родин заснували на хуторі (4 км від села) машинне товариство «Зелений клин». У липні 1927 року воно перейшло на статут ТСОЗу і дістало назву «Український рільник». Крім нього у Малій Білозерці діяло ще кілька ТСОЗів. До одного з них — «Путіловця» проникли куркулі, які і розвалили товариство. Комуністи допомогли селянам очистити від класового ворога колективне господарство і відновити його діяльність-. Перші комуни, колгоспи і ТСОЗи проіснували до початку масової колективізації і стали основою для створення більших артілей.
У другій половині 1929 року в Малій Білозерці почалася масова колективізація селянських господарств. Керував розгортанням колгоспного руху територіальний партійний осередок, у складі якого налічувалось 16 комуністів. Він звернувся до Мелітопольського окружного партійного комітету з проханням надіслати робітників-двадцятип'ятитисячників. 31 січня 1930 року до Малої Білозерки прибули 5 металургів з Донецька. С. М. Букашкін очолив зональне об'єднання колгоспів, О. Г. Іванцов був призначений на посаду директора новоствореної машин- но-кінної станції, М. Я. Тарасенко та М. Я. Таранко стали сільськими культармійцями, А. С. Карчевський очолив сільськогосподарську артіль «Перемога».
До початку весняної посівної кампанії 1930 року в Малій Білозерці колективізовано 64 проц. одноосібних господарств. Захоплені успіхами колгоспного будівництва, місцеві радянські і партійні органи висунули лозунг стопроцентної колективізації. Порушення принципу добровільності викликало чимале невдоволення серед селян. Цим скористалися куркулі, які розгорнули агітацію проти колгоспів. В результаті 340 господарств вийшли з сільськогосподарських артілей. Намагаючись залякати тих селян, які не захотіли залишити колгоспи, класові вороги вдалися до терору і шкідництва. Вони організували замах на голову колгоспу «Трудовий незаможник», підпалили комору, де зберігався реманент колгоспу «Шлях селянина». Це викликало загальне обурення. В усіх артілях відбулися масові збори, на яких селяни одностайно вимагали суворо покарати ворогів колгоспного ладу і Радянської влади. До кінця 1930 року сільських глитаїв було розкуркулено й вислано за межі республіки.
Після ліквідації куркульства і усунення допущених помилок колгоспне будівництво пішло значно успішніше. На середину лютого 1931 року було усуспільнено 83 проц. орних земель. В селі організовано 15 колгоспів. Найбільші з них — ім. Леніна, ім. Сталіна, ім. Будьонного — мали по 2—3 тис. га землі, об'єднували по 200—300 селянських дворів. Велику допомогу колективним господарствам подавала Великобілозерська МТС.
Однак дальший розвиток економіки колгоспів стримувався тим, що не вистачало потрібних спеціалістів сільського господарства. Враховуючи це, райком партії організував при Великобілозерській МТС курси трактористів, голів колгоспів, бригадирів, ланкових. їх закінчило і чимало колгоспників Малої Білозерки. Повернувшись до села, вони очолили боротьбу за налагодження трудової дисципліни в артілях, впровадження передових форм і методів організації праці. Завдяки цьому колгоспи добились значних успіхів у рільництві. Середня врожайність зернових зросла з 8 до 12 центнерів.
На трудодень артілі видавали 3 кг хліба і 1 крб. 35 коп. грівіми. Малій Білозерці було організовано Путіловську МТС, яку пізніше перейменовано на Чанаєвську. Вона мала 48 тракторів ХТЗ і 4 потужних ЧТЗ. Через два роки кількість тракторів подвоїлась. Велику допомогу машинно-тракторній станції і колгоспам в ремонті техніки та механізації тваринницьких ферм подавали шефи — робітники «Запоріжсталі» та Запорізького паровозоремонтного заводу.
