Кам'янське
Нині учні Кам'днської школи відшукали деяких учасників цих подій, що залишилися живими. З одним із них, П. Я. Плаудісом, колишнім бійцем 5-го полку латиських стрільців, вони листуються кілька років. Кращий піонерський загін школи носить ім'я цього героїчного полку.
Високі зразки героїзму в боротьбі проти відбірних частин врангелівців показали й інші частини Червоної Армії, зокрема бійці 30-ї Іркутської дивізії під командуванням І. К. Грязнова. Запеклі бої з білогвардійцями точилися тут з липня по жовтень 1920 року.
На початку 20-х років у с. Янчекраку налічувалося 734 двори і 4950 жителів. В роки імперіалістичної і громадянської воєн більшість селянських господарств втратила худобу й реманент і опинилася в дуже скрутному становищі. Не було чим виорати, засіяти землю. Тільки куркульські господарства мали багато зерна. За завданням сільради місцеві селяни-активісти П. С. Сапа, Ф. М. Литвин, М. Губа й інші вилучали лишки хліба в багатіїв і розподіляли серед бідноти, а частину відправляли трудящим промислових міст. Для голодуючих Поволжя зібрали 56 пудів зерна і 205 тис. крб. Провели також місячник допомоги робітникам Донбасу. Та з осені 1921 року жителі села теж почали голодувати, бо літня посуха згубила посіви. На допомогу селянам прийшла держава. Восени вони одержали позичку — 1630 пудів насіння й засіяли житом 670, пшеницею 270 десятин. Під час небувало суворої зими майже всі озимі вимерзли. Навесні 1922 року уціліло всього 210 десятин посівів. Щоб вийти з скрутного становища, комуністи мобілізували селян на активне проведення весняної сівби, для якої держава знову виділила 7,2 тис. пудів насіння. У Янчекрацькій волості було засіяно 4220 десятин[1].
У цей тяжкий час недобитки махновських банд, що переховувалися у плавнях, часто нападали на село. Для його охорони навесні 1922 року активісти створили загін самооборони з 53 бійців. Боротьбою з бандитизмом керувала Надзвичайна районна нарада, організована у Василівці. За допомогою червоноармійських частин, зокрема бійців 30-ї Іркутської дивізії, до кінця 1922 року бандитів виловили і обеззброїли.
Одночасно вживались заходи до ліквідації наслідків голоду. Відкривалися їдальні, пункти харчування, окрема для дітей — на 300 місць, організовано дитячий будинок. Наприкінці травня 1922 року в селі створили волосний комітет допомоги голодуючим на чолі з головою волвиконкому О. М. Стрижком. Завдяки наполегливій роботі місцевих партійних і радянських органів та державним насіннєвим позичкам у 1923 році голод було подолано.
Поступово налагоджувалося культурне будівництво. Ще в лютому 1921 року в селі відкрилися 4 початкові трудові школи, що мали 9 учителів. З 1920 року діяло волосне культурно-освітнє товариство, в якому працювали секції: дошкільна, театральна, художня, літературна, музична і танцювальна. Товариство проводило в селі велику громадську роботу. Так, 14 серпня 1921 року театральна секція показала населенню виставу на революційну тему, а виручені гроші — 74,2 тис. крб.— передала до фонду допомоги голодуючим. Наступного року відкрито сільбудинок, а ще через 2 роки — стаціонарну бібліотеку. У 1926 році відновив роботу фельдшерський пункт.
На кінець відбудовного періоду в селі в основному ліквідовано наслідки розрухи. Селянські господарства майже досягли довоєнного рівня виробництва сільськогосподарської продукції. Кількість середняцьких господарств збільшилася до 50 проц. (430 дворів із загальної кількості 850). Однак ще залишалося 40 проц. бідняцьких господарств, а також 10 проц. куркульських. Глитаям і приватним торговцям належали 4 крамниці, 2 парові млини, 11 вітряків, 7 кузень.
Та нове життя владно вступало в свої права. Успішно діяли кредитне і споживче сільськогосподарські товариства. 1925 року 11 бідняцьких дворів організували товариство спільного обробітку землі «Незаможник». Фундаторами ТСОЗу були бідняки В. Є. Слободченко, К. Я. Семеренко та І. К). Адаменко, якого й обрали головою товариства.
Партійна організація в 1927 році налічувала 11 комуністів, очолював її К. Я. Семеренко. Комуністи наполегливо роз'яснювали біднякам і середнякам переваги колективного господарювання, проводили організаторську роботу. Все це давало позитивні наслідки. 1930 року, коли розгорнулася масова колективізація, в селі створили 3 колгоспи: «Нова громада», «Крок Леніна» (з 1939 року — «Пам'ять Леніна») та ім. 30-ї Іркутської дивізії. До кінця наступного року артілі об'єднували майже 80 проц. селянських господарств. Куркулі всіма засобами намагалися перешкодити зміцненню артілей. їм навіть вдалося пролізти до правління колгоспу «Нова громада». Внаслідок їхніх шкідницьких дій загинуло багато худоби, гальмувалися хлібозаготівлі. Подібні факти мали місце і в інших колективних господарствах. Трудящі вимагали суворого покарання класових ворогів. їх судили і вислали за межі республіки.