Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

яких розповідалося про по­встання моряківтчорноморців, сприяли підвищенню революційної свідомості бід­ноти. За повідомленнями поліцейського чиновника, у серпні 1906 року в селі пану­вав «настрій антиурядового характеру». Тільки присутність поліцейського загону врятувала поміщицьку економію від розгрому.

Запровадження царським урядом столипінської аграрної реформи ще більше загострило класові суперечності. За рахунок дальшого зубожіння

Злидні та їх постійні супутники — хвороби перетворювали життя основної маси селян на справжнє пекло. До лікаря, який жив за 12 верст, у Василівці, і мав обслуговувати населення всієї волості, безкінному біднякові дістатися було нелегко, тому й лікувався він здебільшого народними засобами. Тільки в 1914 році земство відкрило фельдшерський пункт.

Таке ж становище було і з народною освітою. Навіть через півтора десятиліття після реформи 1861 року Янчекрак залишався без школи. Її відкрили тут тільки 1875 року. Дітей навчав якийсь прийшлий дворянин. Але цей «вчитель», як твердили селяни, «мало кого до ладу довів». Через п'ять років він поїхав з села, і школу до­велося закрити. Заможні селяни посилали своїх хлопчиків вчитися до попа і пла­тили йому 5 крб. за кожного учня. Дівчаток піп не навчав. У 1884 році на 397 родин лише 51 мала письменних або учнів. Тільки на початку XX століття в селі від­крилися 2 початкові земські однокласні училища. 1905/06 навчального року в них було 130 учнів — шоста частина сільських дітей шкільного віку. Наступного року одне з училищ закрили, а замість нього заснували церковнопарафіяльну школу, де навчалося 66 дітей. До 1913 року земство відкрило в селі ще 3 однокласні почат­кові училища, для одного з них збудували спеціальне приміщення. Решта ж шкіл містилася у звичайних селянських хатах. На початку навчального року школи відвідувало близько 300 дітей, але закінчувала їх тільки сьома частина. В селян­ських господарствах потрібні були робочі руки, а дітям бідноти, крім того, браку­вало одягу і взуття.

Ще нестерпнішим стало життя трудового селянства під час імперіалістичної війни. Багатьох чоловіків забрали до царської армії. Серед них був бідняк Є. Я. Семеренко. На фронті за особисту хоробрість його нагородили чотирма георгіївськими хрестами і представили до офіцерського звання. Але він не зрадив свого класу. Під виливом агітаторів полкового комітету і більшовицьких газет Є. Я. Семеренко став комуністом. Повернувшись до рідного села, він очолив боротьбу трудящих селян за встановлення Радянської влади. Після її перемоги в січні 1918 року одно­сельчани обрали Семеренка головою Янчекрацької Ради селянських депутатів. З числа найбідніших селян і солдатів-фронтовиків у селі було створено групу спів­чуваючих більшовикам, до якої входили О. М. Стрижко, П. І. Яцун та інші. Вони допомагали Раді запроваджувати в життя ленінський Декрет про землю, але пов­ністю здійснити його не встигли.

У квітні 1918 року село захопили австро-німецькі окупанти та їхні посіпаки — українські буржуазні націоналісти. Під час окупації К. Я. Семеренко (брат Є. Я. Се­меренка), М. Д. Головченко, І. А. Давиденко та інші селяни-активісти вступили до партизанського загону, що діяв у плавнях. Там же, у плавнях, жителі села ховали від загарбників худобу, зерно, реманент.

Після відступу окупантів в листопаді 1918 року в селі створено ревком, який очолив П. І. Яцун. Відновила роботу комісія по розподілу землі. І вже навесні наступного року всі 520 господарств одержали по 2 десятини на кожного члена родини, незалежно від статі й віку. Але надії селян на мирне господарювання не справдилися. Ще більше року довелося їм захищати свою землю від зазіхань контр­революції.

Коли в першій половині червня 1919 року село захопили денікінці, чимало його жителів, зокрема М. Д. Головченко, Є. Я. Семеренко та інші, пішло до партизанів. Білогвардійцям вдалося схопити комуніста в. Я. Семеренка. Після нелюдських катувань вороги стратили його у Василівці в серпні 1919 року.