Балки
На початку листопада 1918 року до Балок прибули представники Олександрівської підпільної більшовицької організації Кричевський, Витвицький і Дудник. Спираючись на місцевих жителів П. С. Минька, К. Н. Чуба, X. І. Иауменка та інших, вони організували збройну групу з 50 чоловік. Скориставшись відсутністю в селі німецьких солдатів, вона вночі проти 9 листопада роззброїла загін гетьманської варти. На ранок Балки були в руках повстанців. Бойову групу, яка зросла до 100 чоловік, перетворено на партизанський загін. На його прапорі полум'яніли
У грудні 1918 року балківські партизани з'єдналися з партизанами Михайлівни, Великої та Малої Білозерок й інших сіл. Об'єднаний загін допомагав червоним частинам вести боротьбу з білогвардійським корпусом генерала Тілло. Пізніше партизани Балок стали ядром 5-го Задніпровського полку 2-ї бригади 1-ї Задніпровської радянської дивізії.
На початку 1919 року, після відновлення в Балках Радянської влади, новообрана волосна Рада (голова П. С. Минько) продовжила розподіл землі між селянами. У куркулів було реквізовано великі запаси зерна, більшу частину якого здано державі на виконання продрозверстки, а решту віддано бідняцьким господарствам д?ля засіву полів. Мелітопольський повітовий комітет КП(б)У схвалив діяльність волосної Ради і прийняв у партію Т. П. Бенду, П. 0. Минька та В. А. Лютого — найбільш активних борців за Радянську владу. Весною 1919 року вони організували в Балках партійну групу.
Комуністи очолили на селі будівництво нового життя. Але вже у червні воно було перерване денікінською навалою. На заклик комуністів населення всіляко саботувало накази білогвардійських властей. Марними виявилися спроби денікінців провести мобілізацію до своєї армії: селяни тікали в плавні, ховали коней, корів, майно. Жителі Балок тримали зв'язок із своїми односельчанами, що служили в в 518-му полку (колишній 5-й Задніпровський) 58-ї радянської стрілецької дивізії. Наприкінці 1919 року його командиром став Т. П. Бенда.
7 січня 1920 року частини 46-ї радянської стрілецької дивізії 14-ї армії визволили Балки від білогвардійців. У запеклому бою на західній околиці села загинуло багато бійців 268-го полку. Їх поховано в братській могилі, на якій нині височить обеліск.
Не встигли балківчани передихнути від навали денікінців, як наприкінці липня 1920 року у село вдерлися врангелівці. Вояки «чорного барона» грабували, розстрілювали і вішали мирних жителів. Мародери забрали у селян весь хліб, 400 коней, порізали худобу. Нарешті прийшов час визволення. Наприкінці жовтня 1920 року частини 83-ї бригади 16-ї кавдивізії 2-ї Кінної армії, переправившись через Дніпро, вибили білогвардійців з Балок. 31 жовтня за допомогою представника політвідділу 16-ї дивізії, частини якої розташувалися в селі на перепочинок, створено волосний ревком. Його очолив В. А. Лютий. Тоді ж організовано Балківський сільський ревком. На початку грудня відновив діяльність партійний осередок.
Зважаючи на складну обстановку в селі і волості, волревком розпочав свою роботу з видання наказу, в якому закликав громадян об'єднатися навколо радянських органів і повести рішучу боротьбу з контрреволюційними бандами, що нападали на села. Так, 17 грудня 1920 року бандити спалили в Балках частину хат, розгромили приміщення міліції, розстріляли кількох міліціонерів. Для допомоги місцевим органам Мелітопольський повітовий ревком у січні 1921 року створив Балківський компактний район, відрядив сюди 5 членів Надзвичайної повітової наради. Вони організували Надзвичайну районну нараду з участю представників ревкомів. Спираючись на бойову дружину з 100 бійців, а також на 264-й полк 30-ї Іркутської дивізії, нарада організувала успішний наступ на бандитські зграї. Наприкінці 1921 року з бандитизмом у районі в основному було покінчено.
Одночасно розгорталася боротьба з ще небезпечнішим ворогом — розрухою. Внаслідок імперіалістичної і громадянської воєн, нападів бандитів понад 60 проц, селянських господарств у Балках остаточно розорилися. Вони не мали ні реманенту, ні тягла. Посівна площа скоротилася на третину, катастрофічно знизилися врожаї. Від епідемій гинули люди і худоба. Волревком і партійний осередок робили все, аби полегшити тяжке становище бідноти, родин червоноармійців. Так, для М. Лютої, на утриманні якої було 6 душ сім'ї, а син служив у Червоній Армії, ревком виділив корову; У. Нестеренко одержала матеріал для ремонту хати тощо. Велику допомогу бідняцьким господарствам подавали волосний та сільський комітети незаможних селян, створені в грудні 1920 року. Наприкінці січня 1921 року сількомнезам об'єднував 254 члени.
У другій половині січня відбулися вибори до Рад, спершу сільської, а потім і волосної. Разом з волосним партійним осередком і КНС Ради продовжили розпочате ревкомом радянське будівництво. Вживалися всі заходи до того, щоб селяни засіяли якомога більше землі, виростили добрий урожай. Але влітку 1921 року через посуху хліб вигорів, почався голод. Із 1158 дворів з населенням понад 7 тис. чоловік тільки 34 куркульські господарства мали великі запаси хліба. Вони не тільки не голодували, а й намагалися нажитися на людському горі. Проте це були не старі часи. Радянська влада прийшла на допомогу трудящому селянству. Комуністи, комнезамівці конфіскували частину хліба у куркулів й розподілили серед голодуючих. Держава допомогла балківчанам зерном та сіном. З серпня 1921 року по листопад 1922 року волвиконком розподілив між бідняками і середняками 6390 пудів пшениці та 2660 пудів жита. Комнезами організували колективні засіви полів і збирання врожаю. У 1923 році урожай порадував хліборобів. Господарства, які занепали через іголод, почали набиратися сил.