Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

засоби для зміцнення позицій куркульства як своєї соціальної опори на селі. В процесі проведення столипінської аграрної реформи глитаї значно розширили свої земельні масиви. У 1907 році п'ятеро з них, скупивши землю у бідняків, мали по 200 і більше десятин. 4 куркульські господарства володіли від 80 до 200 десятин кожне. Всі вони мали багато тягла і реманенту. В той же час бідняки й середняки все більше убожіли і розорялися. 1908 року 18 дворів мали від 1 до 5 десятин, 70 — від 5 до 10 десятин. З цих 88 господарств у 7 зовсім не було посівів,

Бідняки жили в злиденних халупах, вкритих соломою чи очеретом. Спали по­котом на дерев'яних помостах, застелених рогожами, матами і рядном. Вкривалися ліжниками або ковдрами, витканими з конопляних відходів, їли з череп'яних мисок.

Переважна більшість селян була неписьменною. Першу школу — парафіяльну— відкрито тільки 1873 року, майже через сто років після заснування села. Її відвіду­вало 15 хлопчиків. Навчали учнів грамоти по церковних книгах піп і дяк. У 1876 році земство відкрило однокласне училище. На утримання школи і училища на рік від­пускалося 610 крб. Четверту частину цих коштів сплачувала громада. їх не виста­чало навіть на оплату 2 вчителів та придбання найнеобхідніших посібників. У 1886 році з 114 дітей шкільного віку навчалося лише ЗО. Не дивно, що з 409 чоловіків, які мешкали в селі, вміли читати й писати лише 73, а з 380 жінок — жодна не могла на­віть розписатися. На початку XX ст. земське училище відвідували 23 хлопчики і 3 дівчинки, а церковнопарафіяльне — 50. Діти з бідняцьких і навіть середняцьких родин мали жалюгідний вигляд. На плечах — ватяна латана одежина, на ногах — старі батькові або материні чоботи-шкарбуни з солом'яною устілкою на босу ногу, через плече 2 торбинки: одна з книгами, інша — з харчами. Більшість дітей зовсім не навчалася, бо мусила допомагати батькам у господарстві.

Під час першої світової війни чимало родин втратило своїх годувальників. З села було взято на фронт 142 чоловіки, з яких 15 загинуло в перший рік війни, половина була поранена або контужена. У своїх листах на фронт до чоловіків і синів селянки повідомляли, що у них забирають коней, худобу, обкладають великими по­датками. Господарства занепадали. Серед селян і солдатів зріло обурення проти царського уряду, який втягнув країну у криваву бойню.

Учасник першої світової війни Д. М. Юхименко згадував, як в окопах під Кове­лем у лютому 1917 року солдати вперше почули про скинення царя. Та зміна влади, яка перейшла до буржуазного Тимчасового уряду, не змінила становища селян. Війна продовжувалася, земля залишалася в руках поміщиків і куркулів. Д. М. Юхи­менко, як мав одну десятину і 14 кв. сажнів орної землі на шість душ сім'ї, так з ними лишився аж до встановлення Радянської влади.

З радістю і надією на кращу долю зустріла сільська біднота звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці 1917 року в селі було ство­рено ревком, на чолі з О. Д. Антипенком, організовано земельний комітет. Почався перерозподіл орної землі. Куркулям і німецьким колоністам залишили трудову нор­му, а решту землі розподілили між бідняками. Селяни почали готуватися до весняної сівби. Але 10 квітня 1918 року Нижній Куркулак захопили частини австро-німецьких окупантів і загони контрреволюційної Центральної ради. Почалися грабежі, реквізиції. У жителів забирали продовольство, худобу, коней і відправляли до Ні­меччини. Населення чинило запеклий опір грабіжникам: ховало хліб, а подекуди спалювало його, щоб не дістався ворогові. В середині листопада 1918 року окупан­ти залишили село. Але через 2 місяці, у січні 1919 року, сюди вдерлися війська експе­диційного корпусу білогвардійського генерала Тілло. Білогвардійці розстрілювали революційно настроєних селян, робітників, а також солдатів, що повернулися з ні­мецького полону. Карателям допомагали колоністи. Та на цей раз ворог лютував не довго. У березні червоноармійські частини з групи П. Ю. Дибенка вибили денікінців з села.

Було відновлено ревком, а 6 квітня 1919 року обрано сільську Раду. До її складу ввійшли комуніст Г. Л. Федан (голова), селяни-бідняки І. 3. Щусь, П. Г. Куліш та інші. Делегатом на волосний з'їзд надіслано члена Ради С. Є. Васильченка. Сільрада разом з новоутвореним комітетом бідноти проводили в життя закони Радянської влади і допомагали трудящим селянам боротися проти куркульства. Під час прове­дення весняних польових робіт вони організували допомогу 31 бідняцькому госпо­дарству кіньми, а 19 господарствам — реманентом. За ініціативою Ради та комбіду трудящі зібрали й надіслали голодуючим робітникам Москви і Петрограда 1 тис. пудів хліба.

Радянські органи дбали і про народну освіту. Земське училище і церковнопара­фіяльну школу було перетворено в трудові початкові школи, до яких у першу чергу залучалися діти бідноти. Рада проводила велику роботу щодо мобілізації жителів до Червоної Армії, яка вела боротьбу проти денікінських військ. На фронт пішло 96 чоловік. У кровопролитних боях з білогвардійцями і бандитами загинули В. П. Ку­ліш, Ю. Ф. Шостак, Г. П. Лісняк та чимало інших.

У середині червня 1919 року село захопили денікінці. Білогвардійські кати вчи­нили жорстоку розправу над родинами червоноармійців, а також бідняків, які брали участь у боротьбі за встановлення Радянської влади. Денікінці забрали у жителів дві третини коней, гужовий транспорт, хліб. У грудні 1919 року в районі села точи­лися запеклі бої, але тільки в січні 1920 року червоноармійські частини визволили його від ворога.