Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

1940 року артілі видавали на трудодень по 3—3,3 кг хліба та по 2 крб. грішми. На зароблені в артілі гроші чимало селян збудувало нові добротні хати під черепи­цею і бляхою.

Село, яке в 1933 році було перейменоване на Гаврилівку, а 1938 року — на Ворошилівку, не тільки міняло свою назву, а й зовнішній вигляд. Напередодні війни тут налічувалося 208 садиб, які потопали в густій зелені вишневих садків. Вечорами з вікон чепурненьких білих хат привітно лилося електричне світло, лунали музика й пісні, що транслювалися по радіо. Серед селян розгорнулося змагання за чистоту й красу

У 1927 році початкову школу було реорганізовано в семирічку, всі діти шкіль­ного віку вчилися. До 1937 року серед жителів майже не лишилося неписьменних. Кожний двір передплачував газети. Трудящим полюбилося кіно. Фільми демонстру­валися в приміщенні колишньої церкви, переобладнаному під клуб. Працювали гуртки художньої самодіяльності, керівником яких був місцевий учитель Л. О. Дідович.

Добре жили мешканці Ворошилівки. Але їх, як і всіх радянських людей, чекали суворі випробування. Коли на нашу країну напали гітлерівські орди, понад 100 жи­телів села пішло на фронт. Юнаки допризовного віку і дівчата працювали на спору­дженні оборонних укріплень за Дніпром. На колгоспних ланах їх замінили жінки, старі, підлітки. Артілі вчасно розрахувалися з державою по хлібозаготівлях, виконали план здачі м'яса. Згодом почалася евакуація машин і худоби на схід. З наближенням фронту в селі було створено винищувальний загін на чолі з І. Ю. Хільком. На початку жовтня його бійці влилися до частин Червоної Армії.

7 жовтня 1941 року село захопили фашистські загарбники. Вони вдиралися до хат, забирали продукти, різали свиней, птицю. Через кілька днів перша зграя оку­пантів посунула далі, а на їх місце прийшли зондеркоманди. Призначений гітлерів­цями комендант-фольксдойч, житель сусіднього села Вальдорфа, разом зі старостою, колишнім куркулем, допомагали окупантам чинити жорстоку розправу над радян­ськими людьми, нещадно грабувати село. Протягом двох років фашисти вивезли звідси 149 корів, 166 голів молодняка, 255 свиней, 320 овець, 6 тис. штук птиці, 120 вуликів, 205 тонн зерна тощо. Понад 50 юнаків і дівчат відправлено на каторжні роботи до Німеччини.

Серця радянських людей переповняла жагуча ненависть до ворога. Вони дедалі рішучіше включалися в боротьбу проти фашистських катів: саботували заходи оку­паційних властей, відмовлялися працювати у створених гітлерівцями «общинних» господарствах. Через односельця комуніста К. А. Юхименка, який був членом диверсійної підпільної групи, жителі села дізнавалися про події на фронтах, про розгром гітлерівської армії під Москвою, а потім і Сталінградом. 23 березня 1943 року окупанти схопили К. А. Юхименка і після жорстоких катувань розстріляли. Поси­лилися репресії, але радянські патріоти Ф. М. і П. Ф. Юхименки та К. С. Лісняк продовжували серед жителів антифашистську пропаганду.

У середині вересня 1943 року фронт наблизився до села. Відчуваючи, що їх пануванню прийшов кінець, вороги виганяли жителів, а тих, хто залишався, роз­стрілювали на місці. Від рук фашистських виродків загинуло тоді чимало мешканців, зокрема ЗО стариків та дітей. Напередодні відступу гітлерівці спалили або висадили в повітря майже всі громадські і житлові будинки, вирубали садки. З дерев на шля­хах було зроблено завали, щоб перешкодити просуванню радянської піхоти і тан­ків. Та даремними були зусилля ворога. У ніч з 19 на 20 вересня 1943 року бійці 302-ї стрілецької дивізії 2-ї гвардійської армії вибили фашистів з Ворошилівки.

Трудівники села відразу ж взялися за відродження господарства. Незважаючи на дуже складну прифронтову обстановку, на нестачу тягла (в артілях залишилося З корови та 7 робочих волів, прихованих колгоспниками від окупантів), восени було посіяно кілька сот гектарів озимини. Колгоспники поспішали відбудовувати ферми, бо з східних районів країни прибувала худоба.

Весняна сівба 1944 року проходила у більш спокійних умовах, бо у квітні Чер­вона Армія розгромила останні бастіони фашистів на Дніпрі і в Криму. І все ж труд­нощів було багато. Чоловіки воювали. В селі майже не лишилося машин, не виста­чало насіння. 10 лютого 1944 року парторганізація Ворошилівської сільради, яка налічувала 3 члени і 2 кандидати в члени ВКП(б), закликала населення поповнити насіннєвий фонд з власних запасів. В артілях створювалися виробничі ланки. Зав­дяки великій організаторській роботі комуністів і самовідданій праці колгоспників сівба і жнива пройшли успішно. Наприкінці червня на токмацький елеватор відправ­лено перші 13 цнт зерна нового врожаю. До річниці визволення села члени артілі їм. Горького здали державі 377 цнт зерна, 224 цнт овочів і фруктів. Комсомольці зібрали і передали у фонд Червоної Армії 26 цнт хліба.

Після закінчення Великої Віт­чизняної війни відбудова господар­ства і самого села прискорилася. З 170 жителів Ворошилівки, що вою­вали проти фашистів, повернулося до рідного села близько 50 чоловік, 103 воїни загинули у боях за соціалі­стичну Вітчизну. Багато фронтови­ків удостоєно бойових нагород, зок­рема Ф. М. Юхименка нагороджено орденом Слави II і III ступенів та кількома медалями. Колишній жи­тель села М. О. Антипенко став генерал-лейтенантом.