Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

боротьбі пролетарів проти самодержавства. В грудні 1905 року на станції Фісаки відбувся мітинг залізничників, які гаряче підтримали революційні виступи робіт­ників Петрограда, Москви й Олександрівська. Активну участь у цьому мітингу брали селяни. Вони всіма засобами підтримували боротьбу робітників. Наприклад, селянин Л. Василенко розповсюджував антиурядові прокламації, переховував революціонерів, яких розшукувала поліція.

Революція 1905—1907 рр. зазнала поразки, але більшовицькі ідеї конфіскації поміщицьких земель та розподілу їх серед бідняків жили в свідомості селян. Столипінська аграрна реформа ще більш посилила класові суперечності на селі. У 1911 році в Комишувасі з 712 дворів 60 проц. були малоземельними, близько 100 родин зовсім не мали наділів. Зосередивши в своїх руках через оренду 65 проц. зелі л і і маючи вдосталь робочої худоби та сільськогосподарського інвентаря, куркулі де­далі багатіли. Майже половина мешканців села була їхніми боржниками.

У 1913 році в Комишувасі налічувалося 5177 жителів. З часу заснування село дуже змінилося. В центрі у цегляних будинках жили багатії. Тут же височіла цер­ква, було відкрито 15 крамниць та магазин сільськогосподарських машин. Основна маса селян мешкала в убогих хатинах. Чимало бідняків працювало на 2 великих парових млинах, споруджених німцями І. Классеном і Г. Герцем, на цегельному і черепично-цементному заводах, в каменоломнях та каменотесних майстернях. В них трудилося близько 700 робітників. У Комишувасі було також 8 вітряків, гончарні, бондарні, повстяні та колісні майстерні. З 1878 року в селі діяла кінна станція поштового тракту Катеринослав—Оріхів.

Напередодні першої світової війни на станції Фісаки було відкрито фельдшер­ський пункт, де працювали фельдшер і акушерка. Вони обслуговували переважно залізничників. А селянська біднота, як і раніше, мусила звертатися до знахарок.

Більшість жителів Комишувахи не мала доступу і до освіти. Наприкінці XIX ст. тільки шоста частина наявних у селі дворів посилала дітей до школи. З 612 хлопчиків та дівчаток земську однокласну початкову школу, відкриту в 1871 році замість церковнопарафіяльної, відвідувало всього 140 дітей. У 1912 році в селі працювало 4 земські початкові школи, в яких навчалося 326 учнів, тобто п'ята частина всіх дітей шкільного віку. Понад 60 проц. мешканців Комишувахи були зовсім неписьменна решта ледь-ледь могла читати і писати. Однак жадоба знань серед селян була великою. Книжки невеличкої народної бібліотеки, створеної у 1908 році з іні­ціативи вчителів, зачитувалися до дірок.

Всупереч переслідуванням української мови та культури в селі старанно збе­рігалися кращі національні звичаї, обряди, розвивалося самобутнє народне мис­тецтво. Чудові витвори місцевих умільців Н. І. Пацюка, C. С. Пустовіта та інших з каменю й глини за мотивами народних легенд і пісень славилися по всій губернії.

Перша світова війна згубно вплинула на селянські господарства. З Комишу­вахи до армії було мобілізовано 48 проц. працездатних чоловіків. Кількість коней та робочої худоби внаслідок реквізицій скоротилася майже наполовину. Селяни все менше засівали землі. Набагато важчими, ніж у мирний час, стали натуральні повинності, особливо гужова та шляхова, зростала дорожнеча. Все це призводило до розорення і зубожіння не тільки бідняків, а й середняків.

Під впливом революційної агітації олександрівських та катеринославських більшовиків, які час від часу приїздили до Комишувахи, трудящі переконувалися, що головним винуватцем народних бідувань є царизм. Вони палко вітали повалення самодержавства і проголошення в Росії республіки. Народні маси чекали від Тимча­сового уряду миру і землі. Та дарма. І вже у травні—червні 1917 року селяни по­чали самовільно косити поміщицькі луки.

Особливо посилилися революційні настрої трудящих, коли до Комишувахи повернулися політичні емігранти — К. К. Грушецький, Ю. М. Андрющенко, Т. О. Дудник. З сибірського заслання приїхав П. Д. Бирюк. Було створено партій­ний осередок. У серпні 1917 року в Комишувасі відбувся підпільний селянський з'їзд, організований більшовиками Олександрівська. У ньому взяв участь 61 деле­гат під 11 волостей повіту. З'їзд засудив антинародну політику Тимчасового уряду, закликав селян почати на місцях конфіскацію поміщицьких земель і майна, форму­вати бойові дружини на випадок опору поміщиків та їх прислужників. Після перемоги Жовтневого збройного повстання петроградського пролетаріату в Комишу­васі в листопаді 1917 року було обрано спеціальний комітет для переділу землі.

активний борець за владу Рад П. Д. Бирюк. Для боротьби проти контрреволюційних елементів і захисту завоювань Жовтня ревком створив червоногвардійський загін. Він брав участь в боях проти австро-німецьких загарбників, а після того, як у квітні 1918 року вони захопили Комишуху, приєднався до регулярних частин Червоної Армії.

Майже 8 місяців грабували окупанти село. Вони вивезли з Комишувахи понад 200 коней, багато худоби, кілька вагонів хліба. Тільки в грудні 1918 року під на­тиском Червоної Армії загарбники залишили село.

У Комишувасі відновив діяльність ревком. З бідноти та активістів сформовано загін для охорони села від куркульських банд. Волревком і партосередок продовжили розподіл землі з розрахунку 2,25 десятини на кожного члена родини. Вони також організували збирання хліба для населення промислових міст, набирали доброволь­ців до Червоної Армії. Але у червні 1919 року денікінці, захопивши Оріхів, рушили на Комишуваху і далі — на Олександрівськ. З боями відступили за Дніпро радян­ські військові частини і разом з ними створені ревкомом червоногвардійські загони. В село вдерлися білогвардійці. Тільки на початку січня 1920 року частини 45-ї дивізії 14-ї армії визволили Комишуваху від ворога. Діяльність відновлених органів Радянської влади проходила в умовах відчайдушного опору куркульства, бо­ротьби з бандитизмом. Однак партосередок і ревком добилися виконання плану продрозверстки. Комишуваську волость було занесено на Червону дошку. Жителі села одержали мануфактуру, цукор, сірники та інші товари.

Влітку 1920 року становище ускладнилося: почався наступ врангелівськнх військ. У другій половині липня ворог оволодів залізницею в районі Оріхів — Комишуваха. На станції Фісаки стояв бронепоїзд, навівши гармати на село. По­всюди нишпорили карателі, грабуючи і вбиваючи селян. Та пануванню білих швидко настав кінець. У жовтні бійці 16-ї кавалерійської бригади 2-ї Кінної армії визво­лили село від врангелівців. В бою під ІІовояковлівкою загинув командир цієї бригади П. П. Костін. Його поховано на сіанці Фісаки, на могилі встановлено гра­нітний пам'ятник.

Після переможного закінчення громадянської війни трудящі почали боротьбу за відродження зруйнованого господарства. Її очолили волосний ревком, партійний осередок (секретар Н. Жилін), що відновили діяльність наприкінці жовтня. Актив­ну допомогу їм подавали сільський ревком і комітет незаможних селян, організовані протягом листопада—грудня 1920 року.

17 грудня у селі відбулися загальні збори громадян, які ухвалили провести підготовку до першої мирної весни. Найближчого часу сотні людей вийшли заси­пати окопи, прибирати з полів колючий дріт тощо. Мирній праці людей перешко­джали часті напади на село бандитських зграй. Так, вночі 23 листопада бандити вчинили наскок на волосний ревком, а в грудні Комишуваху захопили махновці. Вони вщент пограбували село, вбили голову ревкому К. К. Грушецъкого. У бо­ротьбі з бандитами загинули також сільські активісти Д. А. Чорнявський, К. К. Просяний, М. О. Темний, слідчий Олександрійського губревкому Б. Ю. Вишневецький.

Та, незважаючи на куркульський терор, в селі й далі здійснювалося соціаліс­тичне будівництво. 24 січня 1921 року на загальних зборах громадян Комишувахи було обрано сільську, а 27 січня — волосну Ради. Головою сільвиконкому стан П. О. Табарний. Депутати Ради організували виконання продрозверстки, обладна­ли і відкрили бібліотеку з читальнею. Було створено сільське споживче товариство, яке постачало біднякам потрібні товари за зниженими цінами. Товариству виді­лили 90 десятин землі під оранку і ЗО — під городи. Партосередок і Рада вели під­готовку до весняних польових робіт. Проте через нестачу тягла, реманенту і зерна хлібороби змогли зорати і засіяти менше половини орної землі. Влітку 1921 року через посуху посіви майже повністю загинули. Почався голод.

У липні Комишуваська сільська Рада намітила заходи щодо боротьби з голо­дом. В селі було відкрито 6 їдалень і кілька продовольчих пунктів, де харчувалися бідняцькі родини. У жовтні відбулася волосна безпартійна жіноча конференція, яка закликала жінок взяти активну участь у врятуванні дітей, у створенні дитячих будинків та ясел. Держава виділила населенню Комишувахи 300 пудів хліба і 10 тис. пудів насіння.

Тяжкою була весна 1922 року, але на посівну вийшли всі працездатні. Рік ви­дався дещо кращим Врожай зернових не перевищував 25—30 пудів з десятини, але з голодом було покінчено.

Ще однією важливою перемогою трудящих була ліквідація бандитизму, якою керував волревком, створений в липні замість волвиконкому. Він спирався на загін самооборони на чолі з Г. Вівденком.

Того ж року з ініціативи партійної організації на хуторі поруч з селом було організовано перше колективне господарство — комуну «Червоний Жовтень», зі якій об'єдналися 15 бідняцьких родин (через 3 роки на її базі створено ТСОЗ). В селі відкрито прокатну станцію, де бідняки могли за невеликі кошти брати в оренду сільськогосподарські знаряддя, а пізніше — сільський комітет взаємодо­помоги. У наступні роки було відновлено довоєнні посівні площі, зросли врожаї. Розвивалися кустарні промисли, особливо на базі місцевих покладів вапняку, У Комишувасі почали працювати цегельно-черепичний завод, 3 вапнярні, 4 кузні, бондарна, гончарна і повстяна майстерні, 4 кооперативні та 1 державний вітряні млини, 10 крамниць (переважно приватні).