Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Вчителі І. Аврутін і О. Бражников 1905 року організували в Терпінні селянську спілку, яка розповсюджувала відозви й літературу, що надходили з Мелітополя. У 1906 році в селі відбулися три сходки, на яких місцеві вчителі та мелітопольські соціал-демократи читали «Відозву» про скликання Установчих зборів на підставі загального, рівного, прямого і таємного голосування, про передачу селянам помі­щицьких земель, ліквідацію викупних платежів за землю тощо. За допомогою мелі­топольських робітників терпіннівська біднота восени 1906 року силоміць захопила церковні землі.

У 1914 році з 781 приписаних до Терпіннівської общини господарств 28 були безземельними, 395 не мали реманенту. Куркулі мали жатки, снопов'язалки, моло­тарки та інші машини і реманент. За 1906—1914 рр. на чверть зменшилася кількість робочої худоби у бідноти і середняків.

Довгий час піщані береги річки Молочної вважалися непридатними господарського використання. Алє насадження червоної лози-шелюги, проведене місцевим учителем 0. І. Сергєєвим, дало позитивні наслідки. Це наштовхнуло на думку про можливість посадки тут фруктових дерев. Незабаром на піщаних землях почали вирощувати фруктові та плодоягідні насадження. У 1912 році в селі вже було понад 40 десятин садів і виноградників. Культивува­лись абрикоси, сливи, черешні, вишні, груші, яблуні, а також шовковиця, малина, смородина, аґрус.

Напередодні першої світової війни село, що було центром Терпіннівської воло­сті, мало 6,6 тис. жителів. Забудовувалося воно вздовж двох поздовжніх і шести поперечних вулиць — здебільшого невеликими хатами-мазанками, критими соло­мою. В центрі села, на великому ярмарковому майдані, височіла кам'яна церква, поряд розмістилося близько шести десятків крамниць, ремісничих майстерень (кра­вецьких, шевських, столярних, бондарня, чимбарня тощо), а також шинків та моно­польок. Два рази на рік — у березні і листопаді — в селі збиралися кількаденні ярмарки, на яких торгували зерном, городиною, худобою, мануфактурою, бакалією, посудом та різними ремісничими виробами.

У дореволюційний час у Терпінні функціонувала тільки дільнична амбулаторія та аптека, у яких працювали лікар, два фельдшери й аптекар. Вони обслуговували жителів десяти сіл волості — понад 21 тис. чоловік.

Дещо краще було з народною освітою. У 1875 році для Терпіннівської школи спорудили кам'яне приміщення. У 1881 році цю школу перетворено в однокласне міністерське училище (з дворічним навчанням), де навчалося 80 учнів. З 1873 року в селі почало працювати перше земське однокласне училище, а через 11 років від­крилося ще одне земське училище. В усіх цих школах навчалося 220 школярів, що становило 42,2 проц. дітей шкільного віку. На початку XX ст. в селі відкрито ще чотири земські однокласні училища. Крім того, тут працювало п'ять шкіл грамоти, міністерське училище стало двокласним з чотирирічним строком навчання. 1916 року в селі вчилося 47 проц. дітей. Але закінчувала навчання лише шоста-сьома частина. За вимогою місцевих учителів 1898 року відкрили тут невеличку бібліотеку, в якій налічувалось кількасот книжок. Недоступною для селянства була періодична преса: газети передплачували лише піп, кілька вчителів.

Здавна в селі розвивалося ужиткове мистецтво: різьблення по дереву, художня кераміка. Побутовий посуд, виготовлений народними умільцями, відзначався само­бутністю оздоби та закінченністю форм. Великі полив'яні глеки, макітри, корчаги були чудовими зразками художньої кераміки. Славилися також різьблені тарелі, меблі та інші речі домашнього вжитку.

Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції кількість малоземель­них господарств зросла до 52 проц., 77 проц. бідняків не мали тягла. Куркулі засі­вали 45 проц. всієї землі, що була в селі; крім того, вони скупили продані біднотою наділи. Понад половина всіх селянських дворів мала лише 9 проц. посівних площ, 10 проц. інвентаря і стільки ж робочої худоби.

З великими сподіваннями зустріло терпіннівське селянство звістку про пова­лення царизму. Під впливом більшовицької агітації влітку 1917 року в селі виникла група співчуваючих більшовикам, якою керували Ф. П. Хімич та Т. В. Пузанов. Піс­ля перемоги Великого Жовтня тут утворюється партійна група в складі місцевих се­лян — колишніх солдатів-фронтовиків братів С. Ф. і Т.Ф. Луценків, П. П. Шеховцова, І. Т. Бабаніна, С. В. Андрющенка та інших. 28 жовтня вони скликали мітинг і розповіли про перемогу збройного повстання в Петрограді.

На початку січня 1918 року в селі створено ревком, а наприкінці того ж місяця обирається волосна Рада селянських і солдатських депутатів. Першим її головою став місцевий селянин-бідняк Р. К. Стрюков. Рада розпустила земську управу і при­ступила до обліку нетрудових земель у куркулів і колоністів, робочої худоби й реманенту, а також розподілу землі між безземельними і малоземельними селя­нами.