Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Непривабливий вигляд мала Велика Білозерка. Тільки багатії мали добротні будинки, трудове ж селянство тулилося в землянках та критих соломою або очеретом саманних хатах, безладно розкиданих обабіч брудних вулиць.

Вкрай незадовільним було медичне обслуговування. Тільки на початку XX ст.

Великій Білозерці відкрили амбулаторію. Один лікар, Два фельдшери та акушерка бслуговували дільницю, до якої належало 8 населених пунктів з 22,6 тис. чоловік аселення.

Не змінилося становище трудящого селянства і після Лютневої буржуазно- демократичної революції. У період між лютим і листопадом 1917 року більшовики Мелітополя та Олександрівська провадили активну агітаційну роботу серед селян, влітку 1917 року у Великій Білозерці виникла група співчуваючих більшовикам, до якої входили батраки, селянська біднота і солдати, що повернулися з фронту.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни-бідняки . А. Мироненко, Д. В. Шкурко, М. К. Булах, А. В. Ялівець, К. С. Ємець та інші при підтримці бідняків і наймитів на початку грудня 1917 року створили ревком, який почав запроваджувати в життя декрети Радянської влади, зокрема Декрет про землю. 21—23 січня 1918 року в роботі повітового з'їзду Рад, який проходив у Мелітопо­лі, взяли участь представники і Великої Білозерки. По земельному питанню було ухвалено рішення керуватися інструкцією, затвердженою В. І. Леніним. Ревком, очолений Д. М. Сахном, провів облік поміщицьких і нетрудових кур­кульських земель та майна, і приступив до розподілу їх серед найбіднішого селянства. Багато уваги приділялося заготівлі хліба для Червоної Армії та промислових міст.

У квітні 1918 року село захопили австро-німецькі вій­ська. Окупанти переслідували борців за перемогу Радян­ської влади, грабували населення, вивозили продовольство на станцію Пришиб і в порт Кам'янку-на-Дніпрі для від­правки до Німеччини. В умовах підпілля Великобілозерський ревком створив для боротьби з німецькими окупантами і гетьман­цями партизанський загін. В числі організаторів загону були голова ревкому Д. М. Сахно, член ревкому А. П. Ситий та інші. Партизани підтримували зв'язок з загонами сусідніх сіл, часто нападали на окупантів, відбивали у них валки з награбованим майном. Як тільки окупанти залишили село, партизани одразу ж зайняли його. Волревком організував поповнення загону новими бій­цями. На той час Великобілозерський партизанський загін об'єднався з заго­ном села Верхній Рогачик. Командиром об'єднаного загону став І. С. Мойсеєнко (пізніше генерал Радянської Армії). Штаб загону розташувався у Великій Білозерці. У січні—лютому 1919 року загін разом з партизанами Михайлівки, Ба­лок та інших сіл успішно обороняв Михайлівку від денікінських військ генерала Тілло. З підходом сюди в березні того ж року групи радянських військ під коман­дуванням П. Ю. Дибенка ворог був розгромлений, його рештки відкинуто до Криму. 3 білозерських партизанів та нових добровольців сформувалось ядро 1-го Україн­ського полку 2-ї бригади щойно створеної 1-ї Задніпровської радянської дивізії, яка уславила себе в боях з денікінцями.

В березні того ж року оформилась Великобілозерська партійна організація, склад якої 24 березня 1919 року затверджено на засіданні Мелітопольського пові­тового комітету партії.

Волревком і партосередок розгорнули роботу по збору продовольства для голодуючих промислових міст півночі країни, знову приступили до вирішення земельного питання, але закінчити цієї роботи не змогли, бо в червні 1919 року село захопили денікінці. У січні 1920 року, відразу ж після визволення села від білогвардійців, відновилась діяльність волревкому, а потім і партійного осередку, який об'єднував 11 ко­муністів. До його складу входили Д. В. Шкурко, А. В. Ялівець, І. Е. Лісничий та інщі. Ревком та партійний осередок організували комітет бідноти на чолі з А. Хорольським. А невдовзі — у лютому 1920 року в селі була створена і комсольська організація. До її складу ввійшло 17 юнаків і дівчат. Комсомольський осередок очолив С. Г. Максименко. Волревком, комсомольці, комбід організували допомогу продовольством Червоній Армії, сім'ям червоноармійців, а також провели добровільний збір хліба для голодуючих північних районів країни. Улітку 1920 року село захопили війська Врангеля . Ревком та комуністи, що перебували в підпіллі, активно допомагали загонам Червоної Армії у боротьбі контрреволюцією. Восени того ж року частини 2-ї Кінної армії, зокрема 2-ї та 16-ї кавалерійських дивізій, кілька разів займали Велику Білозерку. 27 жовтня 1920 року червоні кіннотники оста­точно визволили село від білогвардійців.

У роки громадянської війни трудящі Великої Білозерки внесли вагомий вклад у розгром сил контрреволюції. За героїзм у боротьбі проти ворогів молодої Радянської рес­публіки бійця 520-го полку 58-ї дивізії, жителя Великої Білозерки А. Л. Сидорця у 1919 році нагороджено орденом Червоного прапора. Мужньо бився з контрреволюцією також М. А. Ткаченко. У 1928 році, в день 10-х роковини Червоної Армії, його нагороджено іменним годинником з написом «Стійкому захисникові пролетарської революції від РВР СРСР». У боротьбі з ворогами Радянської влади відзначилися також великобілозерці — воїни Червоної Армії Д.М. Сахно, І.П. Тарасенко та інші. Напередодні 50-х роковин Великого Жовтня велика група жителів села часть у боротьбі за владу Рад була відзначена урядовими нагородами. Орденом воної Зірки нагороджені П. М. Дичко, С. Л. Коваль, П. К. Передерій, А. В. Сакін, А. Ю. Сечін. Двадцять чоловік одержали медалі.

Після закінчення громадянської війни у Великій Білозерці завершили запровадження в життя ленінського Декрету про землю. За рахунок конфіскованих поміщицьких та вилучення нетрудових земель у куркулів, безземельні та малоземельні селяни одержали наділи в розмірі 2 десятин на їдця. В кінці листопада 1920 року створено волосний комітет незаможних селян, який працював у тісному контакті з партосередком, волосною та чотирма сільськими Радами села, обраними рикінці січня 1921 року.

З великими труднощами зіткнулись партосередок, Ради та КНС у першу мирну весну: занепаду і руйнації зазнали майже всі селянські господарства, не було посівного матеріалу, тягла, реманенту. При волвиконкомі було створено посівний комітет, при сільрадах — посівні трійки, які мали насінний фонд, видавали селянам позички, організували супрягу тощо. Внаслідок зусиль партійного і радянського активу того року селяни засіяли всю посівну площу. Червоноармійським сім'ям та бідноті ділянки засівали під час недільників. Велась боротьба з куркулями, які саботували виконання продрозверстки, гноїли хліб у ямах.