Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

жовтня — на початку листопада 1920 року кавалерійські частини 13-ї армії, якою командував Р. П. Ейдеман, на­завжди вигнали білогвардійців із села.

Кирилівський ревком у листопаді 1920 року очолив місцевий селянин-активіст Н. П. Лісовик, його заступником обрали Д. Н. Сидоренка. У січні 1921 року створе­но комітет незаможних селян, головою якого став селянин-бідняк Я. П. Матвієнко. В дуже складних умовах розгулу махновського бандитизму, ревком і КНС органі­зовували постачання продовольства, фуражу, возів для Червоної Армії, яка довер­шувала розгром Врангеля. На початку 1921 року на Кирилівку вчинив напад вели­кий махновський кавалерійський загін з трьома гарматами. Бандити пограбували населення, убили міліціонера Т. П. Єрмака, потім залишили село. Махновці про­довжували діяти до кінця 1921 року, аж поки за допомогою Червоної Армії та час­тин особливого призначення з бандитизмом у повіті не було покінчено остаточно.

Напруженою й різноманітною була діяльність партосередку, але головним в той період стали боротьба з наслідками голоду після неврожаю 1921 року та роз­в'язання земельного питання. Важливу роль у боротьбі з голодом відіграла допо­мога держави та робітників Мелітополя, організація їдалень Для голодуючих, пере­дусім для дітей. 1922 року землю в селі було перерозподілено: надлишки її відрі­зали у куркулів і наділяли малоземельні родини (по 2 десятини на кожного їдця). Партосередок, сільрада і КНС згуртували незаможників, допомагали їм утворювати супряги для обробітку полів. Держава допомогла посівним матеріалом, коштами для придбання тягла і реманенту. Було створене споживче товариство; кооперація закуповувала сільськогосподарські продукти, а в село завозила промислові товари,

сільськогосподарські знаряддя, книги. Незважаючи на тяжкі наслідки голоду, селяни в 1923 році виконали продподаток. Зібравши восени того ж року непоганий урожай, трудове селянство значно поліпшило своє економічне становище.

Січень 1924 року. Немов удар грому — скорботна звістка про смерть Ілліча. З величезним сумом сприйняли її кирилівські хлібороби. На траурні збори, присвя­чені пам'яті В. І. Леніна, 23 січня 1924 року зібралися 400 трудящих селян Кири- лівки і Горілого. У постанові зборів записано: «З величезною скорботою шануємо пам'ять померлого вождя всесвітньої революції В. І. Леніна і... заявляємо всьому світові, що величні завдання нашого дорогого вождя Володимира Ілліча на ко­ристь трудящих мас будуть нами виконані. Жодне гасло В. І. Леніна не залишиться, нами забутим».

Уже в перші роки Радянської влади село, почало змінюватися на краще. Всіма, роботами по благоустрою керувала сільрада, виконком якої очолював А. П. Кочергін, комуніст з 1919 року. Однією з головних для Радянської влади була турбота про охорону здоров'я трудящих. Селян Кирилівки обслуговував фельдшер, а 1927 року, за рішенням Мелітопольського окрвиконкому, кирилівці спорудили водо­грязелікарню. Організацією і будівництвом керував лікар О. В. Носков. Колишній петербурзький студент-медик, він брав участь у революційному русі, за що відбував заслання, потім закінчив університет. Після перемоги Жовтня працював лікарем, спочатку на Полтавщині, а з 1925 року — у Мелітополі. Він став першим дирек­тором санаторію «Кирилівка». Нині одна з вулиць селища носить ім'я лікаря-комуніста О. В. Носкова.

Спочатку тут побудували дерев'яний лікувальний корпус і приміщення для котельної. У 1927—1928 рр. санаторій провів перший курсовочний лікувальний сезон. Хворі мешкали в орендованих санаторієм селянських хатах. 1929 року дерев'яна грязелікарня згоріла. За проектом інженера Гольдіна 1931 року тут спору­дили нове цегляне двоповерхове приміщення, а 1933 року — капітальні спальні корпуси, що відповідало всім вимогам курортного лікування. Шефом санаторію став ленінградський завод «Червоний путіловець» (нині їм. С. М. Кірова). Його робітники виготовили й змонтували механічне і енергетичне обладнання для тран­спортування й підготовки мулової лиманної грязі для процедур. 15 травня 1937 року першу партію путівок для стаціонарного лікування та відпочинку в санаторії одержали 200 робітників цього заводу. З 1929 по 1941 рік тут збудували і ввели в дію 4 корпуси. Пропускна спроможність санаторію в передвоєнні роки становила 275 стаціонарних ліжок і 100 курсовочних місць в один заїзд, або 2400 чоловік за сезон. Лікування хворих на ревматизм давало хороші наслідки.

Але не це визначало зміст і напрям корінних соціальних перетворень у селі. Головною була соціалістична перебудова господарства. Комуністи повели широку агітацію за вступ селян до артілей. 27 січня 1930 року в Кирилівці відбулися за­гальні збори. Вони ухвалили провести добровільний запис до колгоспу. Зробити це доручили місцевим активістам Я. Т. Прилипку, А. 3. Щербаню, К. І. Литку, С. І. Матвієнку, В. Є. Качану, К. Д. Мазепі. До колгоспу записалися 150 чоловік. Обрали правління, ревізійну комісію. Так у січні 1930 року в Кирилівці була ство­рена перша артіль «Сини моря». Її очолив Я. Т. Прилипко, секретарем кущового парт-осередку обрали І. 3. Щербаня.