Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

прядками або вишиванням, співали пісні про минувшину, тяжку жіночу долю. Пісня «Ой, чого ж тая доля не як людська, чужа?» була дуже поширеною серед кирилівських селянок.

У 90-х роках XIX ст. кирилівський селянин Ф. Наливайко відбував військову службу в кримському місті Саках. Тут допитливий солдат ознайомився з грязелі­куванням. Повернувшись додому, він відібрав зразки місцевих лиманних мулових грязей і повіз їх до губернських

Революційних виступів безпосередньо в Кирилівці не було, проте її біднота брала участь у боротьбі селян Охрімівської волості за церковні землі, що точилася аж до 1907 року.

Ганебна поразка царизму в війні з Японією посилила зневіру селян у непохит­ність влади царя-батюшки. Внаслідок столипінської аграрної реформи становище основної маси селян далі погіршувалося. Зате кирилівські глитаї виробляли сотні пудів товарного зерна, ставали сільськими капіталістами-прасолами. Вони угною­вали землю, застосовували машини, експлуатували найману працю десятків своїх незаможних односельців, мали кам'яні будинки, присадибні фруктові сади.

Світова імперіалістична бойня принесла трудовому люду Кирилівки нові зли­дні й горе. Куркулі та спекулянти знову наживалися, на цей раз на військових замовленнях. Звідси йшли зерно, фураж, шкіра, брички, коні. За це багатії одержу­вали небачені ще бариші. Бідняцькі ж родини, залишившись здебільшого без году­вальників, несли на своїх плечах тягар незлічених реквізицій. Все це призводило до дальшого зубожіння основної маси селян.

1915 року в селі налічувалося 168 дворів, 1033 чоловіка корінного і 48 чоловік т. зв. стороннього, тобто не приписаного до общини населення. Земля ж розподі­лялася так: 20 господарств мали менше 1 десятини, 33 — від 1 до 5, 66 — від 5 до 10, 44 — від 10 до 25 і 6 господарств — від 25 до 50 десятин. 9 дворів землі не мали зовсім. 78 — не мали знарядь для обробітку. Внаслідок військових реквізицій дуже зменшилася кількість робочої худоби: 27 дворів не мали її зовсім, а 17 — мали по 1 голові. 34 господарства зовсім не мали корів, а 50 — мали по 1 корові.

Кирилівська біднота радісно зустріла звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Людям вже остогидли ті буржуазні «свободи», що їх при­несла Лютнева революція: царя не було, а глитаї, експлуататори залишились. Ра­дянську владу встановили у селі в січні 1918 року. Вона здійснила віковічну мрію трудящого селянства про землю, проголосила довгожданний мир.

Поверталися з фронту солдати, бралися за хліборобську працю. А гвинтівки тримали в надійній схованці, бо відчували: доведеться ще стояти за рідну владу із зброєю в руках. В цей час у селі створено ревком, який очолив місцевий селянин Я. Т. Прилипко. До ревкому ввійшли селяни А. 3. Щербань і П. А. Качан. Голов­ним завданням органів народної влади було здійснення ленінського Декрету про землю. Але цьому перешкодили події, що розвивалися весною 1918 року. У квітні через Кирилівку пройшов білогвардійський загін дроздовців, пізніше її окупували австро-німецькі війська. Пограбувавши село, вони залишили його, але потім знову поверталися сюди для нових реквізицій. Ревком перебував у підпіллі. Коли ж во­сени 1918 року окупанти залишили цю територію, то незабаром значну частину Мелітопольщини, у т. ч. й Кирилівку, захопили білогвардійці з експедиційного корпусу генерала Тілло. Від мобілізації до білої армії більшість кирилівців всіляко ухиля­лася. В середині березня 1919 року частини 2-ї бригади першої Задніпровської дивізії Червоної Армії погнали білих з цієї території. Відновив діяльність ревком, що організував продовольчу допомогу червоним військам і запис добровольців до 2-ї бригади Задніпровської дивізії.

Мирний перепочинок знову був дуже короткий. В середині липня 1919 року село захопили денікінці й хазяйнували тут до кінця року — знущалися з бідноти, родин червоноарімійців і ревкомівців. Та в середині січня 1920 року Кирилівку визволили частини 42-ї стрілецької дивізії Червоної Армії, що просувалися до Криму. Місцеві активісти намагалися використати перепочинок, щоб зібрати посів­ний матеріал і засіяти частину землі, провести мобілізацію до Червоної Армії. Але 14 квітня 1920 року поблизу Кирилівки висадився врангелівський десант — 800 багнетів і артилерійська батарея. Частина десанту незабаром повернулася на судна, а інша, що пробиралася сушею до Генічеська, була розгромлена червоноармійськими частинами. Зважаючи на небезпеку повторного десанту, кирилівці створили загін самооборони.

Не минуло й двох місяців, як знову до Кирилівки підійшли ворожі судна. 6 червня 1920 року на берег висадився 2-й армійський корпус врангелівського гене­рала Слащова з метою зайти в тил частинам Червоної Армії, що наступали на Пере­коп і Чонгар. 5-тисячний корпус білогвардійців швидко захопив Кирилівку, Охрімівку, ст. Якимівку, перетявши залізницю.