Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Влітку 1861 року, дізнавшись, що при одержанні т. зв. волі доведеться спла­тити поміщиці великий викуп за землю, кріпаки Обиточного відмовилися вийти на панщину, вимагаючи безплатної передачі їм наділів. Активну участь у виступі прийняли селяни В. Голик, В. Баклажков, Г. Гиренко, А. Улазко, Т. Мамонов, А. Єременко і О. Мельников. Для придушення «бунту» 26 липня 1861 року губер­натор направив до Обиточного 155 солдатів, 100 козаків, потім ще одну роту солда­тів. Вони зігнали селян на майдан і вчинили над ними розправу: ЗО селян побили різками, решту примусили стати на коліна, зректися своїх вимог і просити «проба­чення» у поміщиці. Графиня зажадала, щоб селяни відробили пропущені дні. Ви­трати на утримання солдатів і козаків віднесли теж за їх рахунок.

В пореформений період у Ногайську швидко розвивалася торгівля, насамперед хлібом та худобою. Тут виникли контори Дрейфуса, Гуревича й Шашкіна, пивовар­ний завод, олійниця та інші підприємства харчової промисловості, що належали місцевим багатіям. 1895 року в місті проживало 4140 мешканців. Міщани сплачу­вали численні податки і побори, платили навіть за проїзд до моря, за право ловити рибу тощо. Ремісники через низьку купівельну спроможність населення не мали де збувати свої вироби. Лихварі міцно тримали в своїх пазурах значну частину міщан. Сільським господарством жителі Ногайська займатися не могли — керую­чий поміщицькою економією в Обиточному відмовляв їм у оренді. Щоб одержати більші прибутки, він здавав землю в оренду куркулям великими масивами, часто до 150 десятин. Знедолені жителі наймитували у куркулів та поміщиці. Толстая карбувала навіть свої «гроші» і знеціненими мідяками платила заробітчанам, зму­шуючи їх купувати потрібні товари в поміщицькій крамниці, ціни на крам вона встановлювала сама.

Важкий соціальний гніт викликав гостре незадоволення трудящих, вони ак­тивно включилися в загальноросійську боротьбу. У березні 1905 року в Ногайську з'явилися революційні прокламації РСДРП. Частину з них розклеїли навіть на сті­нах міської управи. 16 серпня 1905 року візники і вантажники, які перевозили пше­ницю і вантажили баржі, оголосили страйк, вимагаючи від представників хлібних контор «Тубіно» і «Дрейфус» підвищення платні. Страйкарі повернулися до роботи лише після задоволення їхніх вимог. Наприкінці серпня у місті знову появилися листівки, які закликали до активної боротьби проти царизму, зокрема, соціал-демократична відозва «До всього цивілізованого світу!». В середині листопада 1905 року біля воріт ремісничого училища було знайдено прокламацію «З ким йти селя­нам?», а в міському саду — прокламацію «Про погроми». Наступного року застрай­кували наймити в поміщицькому маєткові. Вони не допустили штрейкбрехерів до роботи, вигнали з села старосту та поліцаїв, вирішили розгромити економію.

Напередодні війни в Ногайську було відкрито 3 приватні контори по закупівлі зерна, відділення Азово-Чорноморського банку — Бердянське товариство кредиту. Місцевим власникам 1914 року належало 3 цегельні заводи, 2 парові млини та 4 вітряки, пивоварний завод, підприємство по виготовленню безалкогольних напоїв, 2 пекарні тощо. Кількісно зростав, формувався загін міського пролетаріату.

Все ж Ногайськ залишився глухим провінціальним містечком, в якому про­живало 5,6 тис. чоловік. В центрі міста височів православний собор. Від нього в усі боки розходилися небруковані й неосвітлені вулиці, обабіч яких тулилися глиняні хатини бідняків, криті очеретом чи соломою. Лише в торговельній частині стояли магазини і розкішні особняки міської буржуазії.

Переважна більшість населення не одержувала кваліфікованої медичної допо­моги. 1876 року земство відкрило в Ногайську лікарню на 15 ліжок, яка обслуго­вувала хворих міста та навколишніх сіл. Працювали тут 1 лікар, 1 фельдшер і 4 санітарки. На березі Азовського моря у дерев'яному будинку діяла грязелікарня, але лікувалися тут представники заможних кіл населення.

Повільно розвивалася у Ногайську народна освіта. 1826 року для дітей замож­них міщан відкрили російсько-татарську школу. Спочатку її відвідувало 10, а в 1832 році — 33 учні. З 1849 року тут діяло вже 2 парафіяльні училища, де навча­лося 47 дітей, а з 1872 року — 2 однокласні училища. Засноване 1884 року реміс­ниче училище на 20 місць весь час перебувало в стані фінансової скрути. У 1892 році на його утримання було асигновано лише 500 крб., тоді як на поліцію та тюрму— 950 крб. 1900 року в Ногайську відкрилося двокласне училище, реорганізоване через 4 роки в жіночу гімназію, а з 1905 року почало працювати реальне училище. В гімназії та реальному училищі навчалися переважно діти дворян, купців, влас­ників підприємств та куркулів. 5 початкових шкіл, де працювало 10 вчителів, охоп­лювали трохи більше 500 учнів.