Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Після придушення революції 1905—1907 рр. гніт глитаїв дедалі посилювався. Внаслідок здійснення столипінської аграрної реформи збільшилася кількість без­земельних та малоземельних селян. Продавши свої невеличкі наділи куркулям, 107 родин виїхали до Сибіру шукати кращої долі. Чимало бідняків працювало на машинобудівному заводі, спорудженому 1908 року місцевим багатієм Заславським. Тут виготовляли брички, борони, сівалки, косарки і молотарки.

Не кращим було становище і в галузі народної освіти. Тільки через 60 років після заснування села в ньому відкрили парафіяльну школу. Наприкінці XIX ст. тут діяли 3 земські школи, які відвідувало 180 хлопчиків і 6 дівчаток, а понад ти­сячу дітей залишалося поза школою. 1913 року в 4 земських школах навчалося всього чверть дітей шкільного віку.

Селяни свято зберігали і передавали з покоління в покоління скарбницю вічно живої народної культури — пісні, думи, танці, прислів'я. В селі здавна були по­ширені різні промисли. Вироби столяра М. Сакви, коваля К. Жидкова, гончарів Т. Старосвітського та К. Балакшія, бондаря В. Мороза мали великий попит не тільки як речі вжитку, а і як зразки народного мистецтва. У 1913 році в селі пра­цювало 17 кузень, 3 гончарні, 2 бондарні, 2 чинбарні.

Під час імперіалістичної війни близько тисячі чоловіків було мобілізовано у царську армію. Зменшилися посівні площі, поголів'я худоби. Десятки сімей втра­тили своїх годувальників.

Лютнева буржуазно-демократична революція не принесла селянам очікуваних миру і землі, і їх виступи набирали дедалі більшої політичної гостроти. У червні 1917 року в Жеребці відбувся багатолюдний мітинг. Виступаючи на ньому, матрос Шрамко закликав односельчан захоплювати землю, не чекаючи Установчих зборів. Тоді ж створено земельний комітет, який взяв на облік поміщицьку і частково колоністську та куркульську землю. Проте її було розподілено серед трудящих селян тільки після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції.

У січні 1918 року в селі організовано ревком на чолі з місцевим селянином 3. Кучугурним, а трохи пізніше — волревком, який очолив бідняк І. С. Дробний.

Спираючись на бідняцький актив, вони приступили до наділення хліборобів землею. Та селяни не встигли скористатися першими здобутками революції. У квітні Жере­бець захопили австро-німецькі війська, які понад 7 місяців грабували село.

У червні 1919 року в Жеребець вдерлися денікінці. Почалися жорстокі роз­прави над мирним населенням. Від рук карателів загинули селяни-активісти П. Мозгін, А. Іллянцев та чимало інших. Але незважаючи на репресії, жителі села активно підтримували партизанський загін Шульженка, що діяв у дніпровських плавнях. 6 січня 1920 року частини 46-ї радянської стрілецької дивізії вигнали біло­гвардійців з Жеребця.

Новоствореному ревкому довелося працювати у тяжких умовах. Селянські господарства, пограбовані німецькими окупантами і денікінцями, занепали. Люту­вав тиф. Навколо села нишпорили махновці. 31 січня вони напали на розміщений у Жеребці підрозділ 3-ї бригади 41-ї стрілецької дивізії і порубали багатьох бійців та командирів. Куркульство чинило жорстокий опір всім заходам Радянської влади. Долаючи перешкоди, ревком при активній підтримці населення подавав допомогу Червоній Армії людьми та продовольством. Було зібрано і здано державі хліб по продрозверстці. За це Жеребецьку волость занесено на Червону дошку і вида­ви премію — 250 метрів мануфактури, 125 пудів цукру і 200 тис. коробок сірників.

Наприкінці травня 1920 року в селі організовано комітет незаможних селян на чолі з Н. Фидрею. Комнезамівці допомагали ревкому наділяти селян землею. Кожен житель, включаючи жінок і дітей, одержав по 2,1 десятини.

Та й на цей раз мирний перепочинок був недовгим. Наприкінці червня Жере­бець захопили врантелівці. Протягом липня—вересня частини 2-ї Кінної армії, полк червоних курсантів в районі села вели запеклі бої проти переважаючих сил ворога. 24 жовтня червоно армійці 2 3-ї дивізії 4-ї радянської армії остаточно визво­лили Жеребець від білогвардійців.

Після закінчення громадянської війни волосний ревком, який очолив селянин С. Мацюра, а також сільревком і комнезам приступили до землевпорядкування, допомагали бідноті піднімати господарства. Для зручнішого користування землею, що знаходилася за 7—20 км від села, засновано 14 хуторів: Жовта Круча, Ключі, Тарасівка та інші. Сюди переселилося понад 220 родин.