Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Куркулі, які ще залишалися в селі, всіляко шкодили зміцненню колективних господарств. Вони вбили комуніста двадцятий'ятитисячника О. Медведєва, спа­лили 200 гарб соломи та 260 га озимої пшениці, отруїли 12 найкращих коней. Воро­гів було викрито і притягнуто до судової відповідальності.

З 1933 року колгоспи села почала обслуговувати Жеребецька МТС. На їх ла­нах з'явилися трактори, а потім і комбайни. Механізація допомогла артілям швид­кими темпами розвивати рільництво, врожаї досягли 13 цнт з гектара. У лютому 1935 року в Москві відбувся II Всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників. Хлібо­роби Оріхівського району послали на нього кращого ударника юрківського кол­госпу ім.

Наступного року комуну «Незаможник» було реорганізовано в сільськогоспо­дарську артіль «Спартак». Крім неї в селі було ще 3 колгоспи: ім. Орджонікідзе, «Соцзмагання», ім.. Чкалова. Вони швидко міцніли. Урожаї зернових зросли до 15 цнт з га. Артілі мали 620 голів великої рогатої худоби, близько трьох тис. овець, чимало свиней і птиці.

Завдяки господарським успіхам колгоспів дедалі заможнішим і культурнішим ставало життя трудівників села. Напередодні війни в Юрківці було споруджено багато добротних житлових будинків. Чимало сімей придбало нові меблі, мотоцикли радіоприймачі. Вулиці села впорядкували, обсадили декоративними деревами. Працював медичний пункт з п'ятьма спеціалістами.

Близько тисячі дітей селян навчалося в семирічній і початкових школах. До 1936 року серед дорослого населення майже не лишилося неписьменних. Сільські вчителі проводили велику навчальну та політико-виховну роботу серед трудящих. Вони допомагали самодіяльним артистам ставити на сцені сільського клубу п'єси Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого, М. Старицького, радянських драматургів. З ви­ставами «В степах України» О. Корнійчука, «Комуна в степу» М. Куліша, «Дівчата нашої країни» І. Микитенка юрківчани виїздили і до навколишніх сіл. Велику куль­турно-освітню роботу проводили бібліотеки і хати-читальні.

Юнаки й дівчата захоплювалися спортом і не раз виходили переможцями на районних спартакіадах та атлетичних змаганнях. Фізичне загартування стало в пригоді багатьом юрківчанам у воєнні роки.

22 червня 1941 року, коли німецько-фашистські загарбники напали на нашу країну, в селі відбулися мітинги і збори. На них трудящі одностайно висловили свою непохитну рішучість боротися до повного розгрому підступного ворога. На фронт вирушило близько тисячі чоловіків. 50 жителів вступили до винищувального за­гону, створеного для боротьби проти німецьких парашутистів. Очолив його І. К. Сер­дюк. Колгоспники передали військовим частинам більшість вантажних автомашин і тракторів. Умови праці ускладнилися, але трудівники села, щодня виконуючи по 2—3 норми, вчасно завершили жнива.

Фронт швидко наближався. Коли бій вже гуркотів на підступах до села, сек­ретар сільради І. М. Кармазь зібрав у простирадло списки депутатів, активу, бюст Леніна, почесну нагороду — Прапор праці, печатку і сховав на горищі школи, ста­ранно замаскувавши поламаними стільцями та іншим мотлохом. 4 жовтня у Юрківку увірвалися фашистські мотоциклісти. А через кілька днів в приміщенні школи розташувалася поліцейська дільниця. Поліцаї і в думці не мали, що протягом усього періоду окупації «охороняли» важливі документи, реліквію села.

Майже 2 роки лютували гітлерівці в Юрківці. Депутатів сільради С. Г. та А. М. Дяченків вони відправили до Бухенвальду, на каторжні роботи до Німеч­чини вивезли 180 юнаків і дівчат. Земля і майно колгоспів були оголошені влас­ністю німецької держави. Фашисти створили т. зв. общинні господарства. Під загрозою смерті селян примушували працювати в них по 18 годин на добу. Оку­панти відібрали у жителів понад тисячу корів, вдирались до хат і забирали майно, хатні речі.

У спорожнілих тваринницьких фермах гітлерівці влаштували пересильні та­бори для військовополонених. Селяни, ризикуючи життям, всіляко допомагали радянським воїнам. Є. В. Петренко, Г. І. Ярошенко та інші жінки давали хабаря охоронцям і визволяли червоноармійців, видаючи їх за своїх чоловіків або братів. Колгоспник В. І. Харцій вивіз з таборів чимало полонених у гарбі під сіном. Визво­лених воїнів переховували, переодягали в цивільний одяг і таємно переправляли ближче до лінії фронту.

Незважаючи на всі зусилля, окупантам не вдалося зламати моральний дух радянських людей. Через комсомольців М. Назаренка, Б. Васюту, В. Шереметаг які мали радіоприймач і таємно слухали Москву, юрківчани дізнавались про події на фронтах. В селі поширювалися листівки. Одну з них — про розгром гітлерів­ської армії під Сталінградом, написану комсомольцями, — піонер М. Дев'ятко наклеїв навіть на дверях квартири німецького коменданта.

Протягом першого місяця окупації в селі діяла партизанська група, створена Оріхівським райкомом партії. До неї входили 8 місцевих жителів: Я. М. Притул а, М. І. Йовпак, І. С. Дем'яненко й інші. Та розгорнути роботу вони не встигли. Ви­дані зрадником, члени групи були розстріляні гітлерівцями.