Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

зводили землі у відруби. 1913 року 90 глитайських родин мали понад 4 тис. десятин, тоді як 517 бідняцьких і середняцьких господарств — тільки 1040 десятин, а 120 були безземельними.

Напередодні першої світової війни у Білицькому налічувалось 832 двори, про­живало близько 10 тис. чоловік. Село забудовувалось за планом, мало широкі, обсаджені деревами вулиці. Біля кам'яних, критих черепицею або бляхою будинків куркулів, торговців зеленіли

Протягом сторіччя у селі не було ні медичних, ні навчальних закладів. Лише 1914 року Бердянське повітове земство відкрило тут фельдшерський пункт та аптеку.

В 1873 році перші 30 учнів сіли за парти однокласної школи. На початку XX ст. у Білицькому діяло вже 4 земські школи, де навчалось 120 дітей. Містилися вони у звичайних селянських хатах. Одну з шкіл навіть довелося закрити через цілко­виту непридатність приміщення. Кожної весни більше половини учнів залишало навчання, бо мусило допомагати батькам у польових роботах. Взимку дівчатка разом з матерями ткали на продаж килими, доріжки. Часто ці яскраві, барвисті килими, так само як і вироби сільських гончарів, були справжніми витворами на­родного мистецтва. Село мало своїх талановитих співаків, музикантів — бажаних гостей на всіх сільських святах і весіллях.

Восени 1914 року не справляли весіль. Лемент і плач стояли в селі. Молодих хлопців і дорослих чоловіків зганяли на війсь'ково-збірні пункти та відправляли на фронт. Чимало з них загинуло, багато поверталося каліками, хворими. За тра­дицією до «служилого» сходилося мало не все село. Солдати І. Чудновець, Ф. Пав­ленко, М. Назаренко та інші читали селянам привезені з фронту більшовицькі про­кламації, окремі примірники «Правды», «Окопной Правды», «Пролетария» тощо. Газета «Солдатская Правда» з статтею В. І. Леніна «Солдати і земля» обійшла всі бідняцькі двори і була зачитана до дірок.

Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції велику пропа­гандистську роботу серед селян Білицького провадили більшовики Т. О. Дудник і К. К. Грушецький. Вони викривали антинародну політику Тимчасового уряду і закликали бідноту, не чекаючи Установчих зборів, силою захоплювати землю по­міщиків і багатіїв.

Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання пролетаріату Петрограда і Москви, селяни Білицького ство­рили в кінці листопада 1917 року волос­ний ревком у складі 6 чоловік — М. Л. Кохацького, А. М. Дяченка, М. М. Дем'яненка та ін. Волревком передусім подбав про здійснення віковічної мрії селянської бідноти про землю. Безземельні і малоземельні хлібороби одержували по 2,5 де­сятини на кожного члена сім'ї.

Для зміцнення революційного поряд­ку ревком створив загін народної міліції з 17 чоловік. Велика увага приділялася народній освіті. Ремонтувалися шкільні приміщення, виділялись кошти на при­дбання палива, на утримання вчителів та ремонт їхніх квартир.

Наприкінці квітня 1918 року Білицьке захопили німецько-австрійські оку­панти, які грабували й катували жителів. Із села вивезли 20 тис. пудів зерна, 300 корів і стільки ж коней, багато свиней та ін. Селяни піднімалися на боротьбу проти іноземних загарбників. Близько 200 чоловік вступило до збройного загону, якого очолив голова ревкому М. Л. Кохацький.У жовтні загін вигнав з села австрійського коменданта, а в грудні окупанти втекли з усієї Білицької волості.

Відновив діяльність ревком. На початку 1919 року комуністи та революційна молодь Білицького організували комуну «Незаможник», до якої вступило ЗО чоло­вік. Комунари прагнули довести односельчанам переваги колективного господарю­вання, залучити їх до соціалістичного будівництва. Та влітку, коли почався на­ступ полчищ Денікіна, всі члени комуни, а з ними і значна частина бідноти всту­пили до лав Червоної Армії.

У червні село захопили денікінці. Непосильними податками і численними по­борами вони за 7 місяців довели селянські господарства до цілковитого розорення. На початку січня 1920 року червоноармійці 46-ї дивізії 14-ї армії вибили ворога з села. Комунари повернулися до мирної праці і розгорнули підготовку до сівби: ремонтували інвентар, вивозили на поля гній. Політвідділ 46-ї стрілецької дивізії, що був розташований у сусідньому селі Жеребці, видав комуні «Незаможник» на­сіння пшениці, ячменю, кукурудзи. Червоноармійці допомогли зорати і засіяти значну частину землі.

Але вже у липні селяни знову взялися за зброю. Вони допомагали бригаді чер­воних петроградських курсантів, а потім частинам 2-ї Кінної армії під команду­ванням О. І. Городовикова захищати село від військ «чорного барона» Врангеля. 25 липня дроздовська дивізія прорвала фронт і захопила Білицьке. Та кровопро­литні бої тривали, село кілька разів переходило з рук в руки. Нарешті, 6 серпня бійці 42-ї стрілецької дивізії зламали шалений опір білогвардійців і примусили їх відступити. Майже 2 місяці село було радянським. Саме в цей час тут створено волосний комітет незаможних селян на чолі з місцевим бідняком П. А. Дейкуном. КНС допомагав ревкому в охороні революційного порядку, відбирав у куркулів лишки хліба й худоби та розподіляв між біднотою, забезпечував незаможних селян реманентом, тяглом, хлібом тощо.