Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Проте об'єднувати в одній артілі понад 6 тис. десятин землі, не маючи ні дос­татнього досвіду керівництва багатьма бригадами на хуторах, ні відповідної кіль­кості техніки, було, звичайно, помилкою. Гайчурці швидко зрозуміли це, і 1930 року велику артіль розукрупнили на 3 колгоспи. Один — ім. ІІІ-го Інтернаціоналу розташовувався в Гайчурі, другий — ім. Будьонного — поряд, на хуторі Косівцеве-2, а «Комунар» об'єднував селян Мирополя і Миколаївки.

Колгоспний лад сприяв духовному зростанню селян, розвиткові їхніх талантів і здібностей. На курсах трактористів, що відкрилися при МТС, навчалося багато колгоспників, які згодом стали хорошими трактористами, бригадирами тракторних бригад. Дехто з них був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Учасниками ВСГВ 1940 року були дільничний агроном Т. М. Аксютин, трактористи П. М. Горбань, І. К. Фрей та інші. За високоефективне використання техніки ко­лектив Гайчурської МТС (директор М. І. Швидкий) нагородили Дипломом 2-го ступеня, грошовою премією в 5 тис. крб. та мотоциклом.

Завдяки натхненній праці колгоспників і вмілому керівництву партійної орга­нізації, яка налічувала 1939 року 10 комуністів, невпинно зростало й міцніло гос­подарство артілі. Внаслідок піднесення культури землеробства колгоспники артілі їм. 111-го Інтернаціоналу, за якою було закріплено 2750 га землі, 1940 року з площі 1,4 тис. га зібрали 24,2 тис. цнт зернових та бобових культур. Артіль мала 5 тва­ринницьких ферм, 300 голів великої рогатої худоби, 350 коней.

Добре трудилися гайчурські хлібороби — добре й заробляли. У 1939—1940 pp. вони одержували на трудодень по 3 кг хліба і по 2 крб. 50 коп. грішми. У кожну селянську хату прийшов достаток. Гайчурські колгоспники купували в крамницях кооперації добротні одяг та взуття, меблі й радіоприймачі.

Ударною працею славилися колективи залізничної станції, Гайчурського еле­ватора, електростанції, ремонтно-механічних майстерень. Враховуючи зростаючий потік зерна, що йшов через Гайчур, тут збільшили потужність елеватора. Напере­додні Великої Вітчизняної війни місткість його сховищ становила 1,7 тис. тонн. В селі працювали поштове відділення, кілька крамниць. У передвоєнні роки жителі Гайчура за допомогою держави не тільки капітально відремонтували весь житловий фонд, а й спорудили понад 150 нових будинків. Колись невеличке пристанційне селище стало великим красивим селом з прямими вулицями, що забудовувалися за єдиним планом.

Сільрада і партійна організація пі­клувалися про поліпшення медичного обслуговування населення, про розвиток культури та здійснення всеобучу. 1939 року в селі відкрили фельдшерсько-акушерський пункт, 2 фельдшери  та акушерка обслуговували населення.

1935 року на базі початкової шко­ди тут розгорнула роботу семирічка, в якій навчалося 210 учнів. 1937/38 навчального року сіли за парти 325 учнів. Всі діти шкільного віку вчили­ся. В школі працювали 8 учителів. Напередодні війни Гайчур став селом суцільної письменності.

У сільському будинку культури, що став центром масово-політичної роботи серед трудящих, двічі на місяць відбувалися вистави. Драмгуртківці поставили чи­мало п'єс українських класиків та радянських драматургів. Регулярно демонстру­валися художні та документальні кінофільми. Сільська бібліотека налічувала близько 3 тис. книг, кількасот трудівників села були її активними читачами.

У перші ж дні Великої Вітчизняної війни близько 400 чоловіків з Гайчура пішли на фронт. Чітко діяла залізнична станція, пропускаючи військові ешелони. Багато допомагали жінки, підлітки, літні люди. Вони збирали врожай, допомагали червоноармійським частинам будувати укріплення, а коли наблизився фронт ванта­жили на платформи і відправляли на схід хліб, техніку МТС; збирали гроші до фонду оборони та посуд, для госпіталів.

б жовтня 1941 року німецько-фашистські окупанти захопили Гайчур. На стан­ції розмістилась військова комендатура і польова жандармерія. Фашисти запрова­дили режим терору і насильства над мирним населенням. Окупанти по-звірячому вбили сільських активістів: голову сільської Ради Н. М. Єрмака, а також І. А. Ко­чета, М. В. Безкубського і комсомолку Н. П. В'ялу. Протягом 2 років вороги ви­везли на каторжні роботи до Німеччини 345 чоловік, у т. ч. 106 колгоспників артілі ім. 111-го Інтернаціоналу. Багато з тих, кого вивозили до німецької неволі, тікали з дороги, як наприклад, X. І. Курилова, І. С. Дегтярьов, Н. С. Шевченко. Насе­лення саботувало накази окупантів, намагалося не виходити на сільськогосподар­ські роботи.