Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

волості. Наприкінці січня 1921 року місцеві жителі Гайчура обрали сільську Раду, на чолі якої став колишній наймит М. Г. Міхно. У березні село відійшло до Гуляйпільського повіту. На початку 1921 року в Гайчурі виник комітет незаможних селян. Комнезам за допомогою сільської Ради навесні того ж року наділив усіх гайчурських селян землею з розрахунку по 2 десятини на їдця. Незаможникам і родинам червоноармійців надавалась насіннєва позичка.

Весняна сівба 1921 року пройшла успішно. Але посуха знищила посіви. По­чався голод. На допомогу селянам прийшли робітники Запоріжжя. За рахунок державних фондів вони організували пункти харчування, їдальню, насамперед --- для голодуючих селянських дітей. Допомога держави значно посилилася влітку 1922 року. Та й урожай був непоганий. На кінець року з голодом було покінчено. Державні позички насінням, грошима не припинялися і в наступні роки.

1923 року в Гайчурі налічувалося 56 селянських господарств, які мали 53 ко­ней, 113 голів великої рогатої худоби. Отже, ні тягла, ні реманенту селяни майже не мали. Щоб вчасно обробити наділену Радянською владою землю, треба було об'єднати трудові зусилля, робочу худобу, реманент — на цю думку наштовхували гайчурських селян активісти. У червні 1923 року 29 бідняцьких родин об'єдналися в комуну «Червоний орач». Головою її обрали місцевого селянина-незаможника С. Д. Яриза.

Але чи не найстарішим колективом в усій Таврії стала комуна «Маяк», створена най6їдкішими селянами і червоноармійцями — вихідцями з України — ще 1920 року недалеко від Кустаная. 1922 року комунари вирішили повернутися на Укра­їну, обравши місцем проживання Гайчур. Важким був шлях комунарів у Таврію. Дорогою із 120 чоловік 40 померли від голоду. Оселившись у колишній зруйнованій економії, комунари за два роки відбудувалися, зразково повели господарство. Це був невеликий, але дружний колектив, що наочно показував навколишнім селянам приклад колективного господарювання. Протягом близько 10 років комуну «Маяк» очолював колишній наймит С. Шульга. Ще в 1925 році за зразкове ведення госпо­дарства комуну «Маяк» водночас з відомою комуною «Авангард» ВУЦВК нагородив Червоним прапором.

У 1923 році в Гайчурі організаційно оформився партійний осередок, який спо­чатку об'єднував 6 комуністів. До 1925 року осередок зріс на 3 чоловіка за раху­нок місцевих активістів. Секретарем партосередку комуністи обрали вчительку К. І. Карасьову. Партійний осередок займався питаннями безперебійної діяльності станції та підприємств, залученням одноосібних селян до колективного господарю­вання. Комуністи провадили наполегливу виховну роботу серед жінок, залучали їх до активної участі в громадському і господарському житті. Багато жінок входило до складу КНС. Перша на селі вчителька В. П. Сосновська керувала жіночим відділом при сільській Радії в двадцяті роки вона очолювала місцеву організацію Червоного Хреста.

1923 року молодь села створила комсомольський осередок, що спочатку об'єд­нував 12 комсомольців. Оскільки в 1923 році в Гайчурі налічувалося 223 неписьмен­них, що становило більшу частину дорослого населення, комуністи спрямовували енергію молоді на ліквідацію неписьменності. За допомогою вчителів комсомольці провадили заняття з дорослими в гуртках лікнепу. В одному з цегляних будинків, що належав до революції місцевому багатієві, молодь в серпні 1922 року обладнала сільбуд, організувала при ньому співочий та драматичний гуртки. Починаючи з з 1925 року, в сільбуді кожного 22 квітня урочисто відзначався день народження В. 3. Леніна. Організаторами цих вечорів також були комсомольці. В 1924 році вони ж створили з учнів перший загін юних піонерів-ленінців. Активна робота бібліотеки, хати-читальні, войовнича атеїстична пропаганда — все це дало добрі наслідки. Минуло всього тільки 10 років після встановлення в Гайчурі Радянської влади, а скільки відбулося тут відрадних змін.

1927 року в селі налічувалося 160 дворів і близько 600 мешканців. Існували приватні крамниці, але водночас все помітнішу роль відігравало сільське спо­живче товариство. Воно регулювало ціни на хліб, подавало допомогу незаможни­кам насінням, реманентом, займалося збутом сільськогосподарської продукції. В селі працювали три приватні млини та олійниця, але поряд з ними ударною пра­цею відзначався колектив Гайчурського елеватора, спорудженого в 1926 році. Він безперебійно відвантажував очищене зерно для Донбасу і Поволжя.

Завдяки наполегливій і цілеспрямованій виховній роботі комуністів, селян все владніше опановувала ідея колективізації. КНС 1926 року об'єднував 2225 хлі­боробів Гайчура, навколишніх сіл і хуторів, що входили до Гайчурської сільради. Його очолював комуніст М. Є. Доля. Агітуючи за колгоспи, комнезамівці брали за зразок діяльність комуни «Маяк». У 1928 році гайчурці створили перше това­риство спільного обробітку землі, яке очолив селянин О. М. Омельченко. Наступного року гайчурські селяни організували ще 3 ТСОЗи, один з них тваринни­цько-молочного напряму.

Куркулі чинили шалений опір колективізації, всіляко відраджували селян вступати до колективних господарств, псували знаряддя, різали худобу. Щоб запобігти ворожим діям, комуністи та активісти села встановили цілодобове чергу» вання конюхів і чабанів біля громадської худоби. За рішенням загальних зборів селян 5 куркулів і їхні родини були вислані з села. Наприкінці 1929 року всі ТСОЗи та комуна «Маяк» об'єдналися в одну сільськогосподарську артіль «Червоний путіловець». Крім коней та дрібного інвентаря, що були раніше в ТСОЗах і комуні, сільрада передала артілі вилучені у куркулів снопов'язалки, молотарки, локомо­білі.