Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Перемога колгоспного ладу забезпечила трудящим заможне й культурне життя. На трудодень колгоспникам видано пересічно по 10 кг хліба та понад 5 крб. грішми. У 1939 році, наприклад, колгоспник П. К. Величко одержав 782 пуди хліба та понад 7 тис. крб., колгоспник П. І. Бондаренко — 600 пудів хліба та 5,5 тис. крб. Всі кол­госпники мали свої присадибні господарства, утримували корів, свиней, птицю. У жителів Водяного з'явилися трудові заощадження. Сотні колгоспників, замість старих хат, спорудили добротні будинки.

Дальшого розвитку набула народна освіта. В 1927 році початкову школу пере­творили на семирічну, у 1934 році —на середню. Тут працювали 29 вчителів. До 1938 року тут ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. В селі діяли дві бібліотеки, які мали понад 7 тис. книг.

У 1935 році колгоспники спорудили двоповерховий будинок культури з залом на 600 місць. Тут працювали гуртки: драматичний, хоровий, танцювальний, духовий оркестр. У будинку культури колгоспу ім. Калініна та в клубі колгоспу ім. Леніна двічі на тиждень демонструвалися кінофільми. В багатьох оселях колгоспників з'явилися радіоприймачі.

Після віроломного нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз у Водя­ному більшість чоловіків призовного віку стали воїнами Червоної Армії. Колгосп­ники відправили для потреб армії багато коней, автомашин і тракторів. Завдяки самовідданій праці жінок, підлітків, літніх людей до 15 липня 1941 року майже весь урожай було зібрано, колгоспники виконали план здачі хліба державі, завершили річний план поставок молока і м'яса.

З наближенням фронту у Водяному створено народне ополчення, до якого пер­шого ж дня записалося понад 200 чоловік. Загін народного ополчення перетворили у винищувальний батальйон, який тримав оборону на р. Конці, де за допомогою місце­вого населення підготували оборонні споруди. Водночас з села евакуювали на Схід трактори, комбайни, велику рогату худобу й коней. Виїхала й частина населення.

18 вересня 1941 року Водяне захопили німецько-фашистські загарбники. Для підпільної роботи в тилу ворога було залишено групу в складі 30 чоловік. Її очолив голова колгоспу «Перекоп» — досвідчений підпільник, партизан часів громадянської війни М. С. Самарець. З перших же днів патріоти встановили зв'язок з частинами Червоної Армії, які тримали оборону в сусідньому селі Балках. Партизани здійснили чимало бойових операцій. Разом з групою червоноармійців вони увірвалися до Ка­м'янки-Дніпровської, знищили фашистських вартових, розгромили комендатуру, вбили 5 солдатів. Після жорстокого бою партизани відступили у плавні. Виняткову мужність в боях з фашистами проявили Г. С. Чорний, М. В. Касай, К. Л. Гура, П. А. Буряк, М. П. Литвиненко та інші.

Невдовзі до Водяного гітлерівці направили загін карателів. Для жителів села настали особливо важкі дні. 24 жовтня 1941 року фашисти схопили у плавнях М. Литвиненка, С. Мороза, К. Гуру, Ф. П. Савченка та інших. Після допиту і нелюдських катувань вони розстріляли спійманих, а поранених Ф. Савченка та К. Гуру живими закопали в землю. У листопаді їм вдалося схопити М. С. Самарця. Після тортур його розстріляли. Гітлерівці розстріляли дочку комуніста М. В. Пархоменка тільки за те, що вона йшла селом під час комендантської години.

8 лютого 1942 року окупанти заарештували 57 комуністів, комсомольців та акти­вістів села. У червні того ж року за зв'язок з партизанами заарештовано ще 85 чоло­вік. Перед стратою над партизанами-підпільниками жорстоко знущалися. Ще 5 трав­ня того ж року гітлерівці оголосили набір добровольців на роботу до Німеччини, Але на збірний пункт ніхто не з'явився. Розлючені окупанти схопили понад 120 перших- ліпших юнаків і дівчат. Та поблизу переправи через Дніпро багато молоді розбіг­лося. За зрив «мобілізації» окупанти переслідували Г. О. Рознатовську, а комсо­молку, колишнього депутата сільради Г. А. Малу побили мало не до смерті. За три роки й чотири місяці окупації Водяного фашисти стратили понад 200 радянських активістів і вивезли на каторгу до Німеччини 1238 чоловік.

Незважаючи на жорстокий терор, патріоти не припиняли боротьби проти оку­пантів. Так, Т. О. Вдблова з 22 листопада 1943 до 22 січня 1944 року допомагала партизанам-парашутистам Г. С. Саркисову і К. Л. Берестову, які мали радіостанцію і проживали на квартирі П. П. Пархоменко. Восени 1943 року молодь Водяного відмовилася працювати на будівництві моста через Дніпро. Зігнані сюди юнаки й дівчата розбіглися. Фашисти протягом місяця шукали учасників цього страйку; М. О. Кириченка, В. Я. Яременка,. М. В. Дорошенка, Є. Д. Дулю, П. Я. Концур, М. Й. Оверко та інших їм вдалося схопити. Затриманих привезли до Кам'янки-Дніпровської на місце будови мосту і там прилюдно розстріляли як партизанів. Після визволення Кам'янки-Дніпровської прах загиблих перенесено до рідного села і поховано в парку. На могилі патріотів встановлено пам'ятник.

Водяне визволили від ворога 6 лютого 1944 року бійці 266-ї дивізії 32-го стрі­лецького корпусу 4-го Українського фронту.

Великої шкоди завдали окупанти господарству Водяного. Вони майже повністю знищили все колгоспне майно, зруйнували приміщення сільради, лікарні, полого­вого будинку, десятки житлових будинків, спалили вальцьовий млин та олійницю. Збитки становили 45,5 млн. карбованців.

На фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо билися з ворогом багато вихідців з Водяного, 613 з них відзначено бойовими орденами та медалями СРСР. Під час боїв за визволення м. Миколаєва матрос Ф. О. Окатенко виявив виняткову мужність — першим увірвався до опорного пункту фашистів, знищив кілька вогневих точок гітлерівців і близько ЗО солдатів. Під час бою Ф. О. Окатенко загинув, йому по­смертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

І. Г. Білик — кавалер трьох орденів Слави і семи медалей. Він і В. А. Оверко брали участь у штурмі Берліна. 22 червня 1945 року В. А. Оверко разом з односіль­чанином І. Г. Біликом брали участь у параді Перемоги на Красній площі в Москві.

У перші дні після визволення села відбудова господарства лягла головним чи­ном на плечі жінок та підлітків. В артілях'лишилося тільки 4 розбитих трактори, 2 комбайни, 2 молотарки, 7 сівалок, кілька плугів, косарок, віялок. На тваринниць­ких фермах налічувалося лише 5 коней, 6 волів та 19 корів.

На весняній посівній працювали і старі, і малі. Землю копали лопатами, боро­нували граблями. На збирання зернових вийшло понад 700 жінок. Незважаючи на труднощі, з жнивами впоралися за 15 діб. Тільки колгосп «Перекоп», який під час окупації потерпів найбільше, вивіз на заготівельний пункт 137 тонн зерна врожаю 1944 року.