Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

по­датки, узаконити збори й спілки. Особливо рішуче вимагали водянці звільнення полі­тичних в'язнів' і скасування воєнного становища у містах і селах. Більшість селян Во­дяного тут же вирішила вступити до Всеросійської селянської спілки і запропону­вала негайно звільнити членів правління цієї спілки, заарештованих за наказом московського градоначальника. Водянці попередили власті про те, що продовжува­тимуть боротьбу до повного задоволення їх вимог.

Столипінська аграрна реформа поглибила класове розшарування селян. З кож­ним роком зростала кількість сільських пролетарів. Із 1481 двора, приписаного до сільської общини в 1914 році, 159 повністю здавали землю в оренду і цілорічно пере­бували на заробітках за межами села. Десятки сімей спродали свої наділи. У четвер­тої частини селян наділи не перевищували 5 десятин, половина господарств мала від 6 до 10 десятин. Водночас багатіли куркулі. Вони скупили в сільської бідноти 1215 десятин землі, понад 60 проц.— орендували. Навколо села з'явилися десятки куркульських хуторів.

Напередодні першої світової війни у Водяному проживало близько 10 тис. чо­ловік. Більшість мешканців жило в тяжких побутових умовах.Тільки заможні се­ляни мали добрі будинки. Три кривих вулиці тяглися понад річкою Конкою. Селя­ни часто терпіли від неврожаїв, голоду, пошесних хвороб та епідемій. У 1908 році на черевний тиф хворіло 300 чоловік, дифтерією — 211. Медичне обслуговування насе­лення лишалося вкрай незадовільним. У Водяному діяв лише фельдшерсько-аку­шерський пункт. Лікарня на 18 ліжок знаходилася в сусідньому селі Кам'янці і об­слуговувала близько 22 тис. чоловік.

Не краще було й з народною освітою. 1875 року в селі замість міністерської від­крили земське початкове однокласне училище, в якому навчалося 75 учнів. У 1884 ро­ці з 4846 жителів читати й писати вміли лише 238 чоловіків та 7 жінок. 1896 року за­сновано друге земське початкове однокласне училище. У 1912/13 навчальному році тут працювали три початкові школи, які відвідувало 208 хлопчиків та 75 дівчаток. З них закінчили навчання тільки 54 учні.

Тривалий час у Водяному не було культурних закладів. У селі височіла церква, діяло 5 шинків. Тільки у 1897 році на кошти земства відкрили невелику бібліотеку. В ній налічувалось 1147 книг, переважно біблейсько-релігійного змісту.

У 1914 році майже половину працездатних чоловіків мобілізували на фронт, багато сімей лишилося без годувальників. У 1915 році незадоволення селян війною вилилося в стихійний виступ мобілізованих до армії, яким не видали грошей на харчі. Підтримані селянами, вони вчинили заколот.

Лютнева революція не виправдала сподівань селян Водяного. Селяни землі не одержали; тривала війна. У квітні 1917 року в селі обрали волосну Раду, але біль­шість місць у ній захопили місцеві. багатії. Поступово селяни починали розуміти антинародну політику Тимчасового уряду. Цьому сприяла роз'яснювальна робота колишніх фронтовиків, що поверталися додому.

За дорученням нікопольських більшовиків столяр К. А. Чорний у липні 1917 ро­ку організував у Водяному більшовицький-осередок. Головою обрали учасника селянських заворушень 1905—1907 рр. селянина-бідняка Н. М. Покутнього, секрета­рем — К. А. Чорного. Невдовзі в селі налічувалося близько 500 чоловік співчуваю­чих більшовикам. Більшовицький осередок організовував мітинги, роз'яснював політику більшовиків, викривав місцевих есерів та націоналістів. У липні 1917 року в селі відбулися демонстрації та мітинги, спрямовані проти Тимчасового уряду.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Водяного обрали нову Раду, головою став М. С. Самарець. В січні 1918 року водянці послали до Петрограда своїх ходаків для одержання інструкцій від Радянського уряду. В листопаді 1917 року більшовики створили волосний ревком, який організував за­гін самооборони, що охороняв громадський порядок, викривав контрреволюціонерів та спекулянтів. Загін очолив моряк більшовик Н. К. Прокіпець.

Палко вітали водянці ленінські декрети про мир та землю. Не чекаючи додатко­вих вказівок, бідняки почали одмежовувати надлишки куркульської землі — брали на облік нетрудові землі, лишки реманенту, призначали своїх довірених для охорони майна.

Але в першій половині травня 1918 року Водяне окупували австро-німецькі війська. Члени ревному, комуністи та радянський актив села пішли у підпілля. Для організації боротьби з окупантами та українськими буржуазними націоналістами у травні 1918 року створено підпільний більшовицький комітет, очолюваний М. С. Самарцем. Явочні квартири, де більшовики проводили збори, були у К. А. Чор­ного, Д. Т. Касая, М. П. Концура. Передові селяни вірили в перемогу Радянської вла­ди, чинили опір окупантам, які грабували населення і вивозили до Німеччини продо­вольство, худобу, награбоване майно. У серпні 1918 року за завданням підпільного комітету М. С. Самарець виїхав до Кам'янки. Але зрадники видали його петлюрів­цям. Водянські червоногвардійці за допомогою коваля — більшовика К. X. Жовтоухова визволили свого керівника з-під варти.

У вересні 1918 року у Водяному створено підпільний військово-революційний штаб, який сформував партизанський загін на чолі з селянином-бідняком М. П. Концуром. Помічником командира загону було призначено колишнього моряка П. А. Шевцова, політичним керівником —М. В. Пархоменка. За короткий час загін зріс до 120 чоловік.

Після вигнання окупантів влада у Водяному перейшла до його військово-рево­люційного штабу, який вийшов з підпілля. Штаб, що розмістився в будинку колиш­нього купця, продовжував формування партизанського загону. Придбати зброю до­помогли нікопольські більшовики. Чисельність загону швидко зростала, до нього приєднувалися селяни Кам'янки, Великої Знам'янки, Дніпровки, Великої Білозер­ки, Верхнього Рогачика. На початку весни 1919 року загін М. П. Концура виступив проти білих у напрямку на Перекоп. Він бився проти дроздовського кавалерійського загону та банд, що діяли в районі Сірогоз, Агайманів, Іванівни, Строганівки, Пав­лівни, і згодом повернувся до Водяного на переформування. В складі загону налі­чувалося понад 700 бійців. Було укомплектовано кулеметну команду та кавалерій­ський ескадрон в 300 шабель, якого очолив матрос Я. Можняк.