Кам'янка-Дніпровська
або не сіяли зовсім, бо здавали свої наділи в оренду, 40,4 проц. дворів не мали робочої худоби і об'єднувались у супрягу. На дані з книги Постникова про умови супряги в Кам'янці В. І. Ленін посилається у праці «Нові господарські рухи в селянському житті».
Тяжке економічне становище, політичне безправ'я штовхали трудящих на щоротьбу проти існуючого ладу. У період першої російської революції робітники їй селяни Малої Знам'янки виступили проти царизму. Наприкінці 1905 року представники від трьох волостей, що
К. С. Биканова. Довелося залишити рідне село й емігрувати закордон В. М. Усачову, який брав участь у повстанні на броненосці «Потьомкін». Іншого учасника збройного повстання на флоті матроса П. С. Щедріна з крейсера «Пам'ять Меркурія» у 1912 році військово-морський суд у Севастополі засудив до 8 років каторги.
Напередодні першої світової війни у Малій Знам'янці проживало 9702 селянина і 1472 чоловіки т. зв. сторонніх (це були наймити-заробітчани та ремісники). На той час тут був уже невеликий завод сільськогосподарських машин (випускав жниварки-лобогрійки, віялки), пивоварний і цех, бондарні, швейні, шевські, шорні майстерні, кузні. Пристань щороку відвантажувала понад мільйон пудів хліба.
З 1573 селянських господарств 80 проц. були бідняцькими. Вони повністю чи частково здавали землю в оренду і жили за рахунок побічних заробітків.
Злиденне життя, антисанітарні умови в побуті породжували численні пошесні хвроби. Лише наприкінці XIX ст. земство відкрило в селі волосну лікарняну дільницю. У 1913 році тут з'явилась лікарня на 18 ліжок, у якій працювали лікар фельдшер.
Сумна історія дореволюційної школи. Тривалий час тут не було жодної школи, через 100 років після заснування села, у 1884 році земську і церковнопарафіяльну двідувало тільки 100 хлопчиків і 9 дівчаток. У 1900 році в двох земських навчалося 253 дітей, а закінчили навчання лише 26 хлопців і 6 дівчат. Не набагато зросла кількість учнів і в першому десятилітті XX ст. В 1912/13 навчальному році на 10,2 тис. жителів у трьох земських і церковнопарафіяльних школах навчалося 30 дітей.
Нове лихоліття принесла трудящим перша світова війна. Близько половини працецездатних чоловіків мобілізували на фронт, багато з них загинуло, інші повершись каліками.
Після повалення самодержавства в селі відбулися мітинги і сходки, на яких більшовики роз'яснювали політику РСДРП(б) з питань землі і миру. Влітку 1917 року в Кам'янці виникла група співчуваючих більшовикам. Під керівництвом Ф. К. Йожикова, члена партії з 1905 року, тут створено штаб Червоної армії.
Невдовзі після перемоги Жовтневого збройного повстання в селі під керівником Ф. К. Йожикова організовано ревком. 13 лютого 1918 року на центральній вулиці Кам'янки зібрався багатолюдний сход, на якому проголошено рішення з'їзду Рад про встановлення Радянської влади в повіті. Громада обрала волосну Раду. До її складу увійшло 36 селян і 14 робітників. Головою волвиконкому став колишній матрос з броненосця «Потьомкін» П. А. Васенко, його заступником — матрос Д. Т. Лосєв, членом земельного комітету — матрос Р. Горбунов. Рада встановила робітничий контроль над виробництвом, призначила надзвичайний податок місцевим підприємцям і купцям.
Волвиконком приступив до вирішення земельного питання — бідноті він перевів 884 десятини землі з маєтку поміщика-колоніста Шредера. Почалося формуваня червоногвардійського загону; наприкінці лютого того ж року до нього вступило 108 добровольців. 10 квітня червоногвардійці розгромили гайдамацький загін, який прибув до села і вимагав гроші, продовольство і фураж.
16 травня 1918 року село захопили австро-німецькі інтервенти та їх прислужники—гетьманці. Вони жорстоко розправились над активістом Ф. К. Йожиковим — після катувань його розстріляли. Іменем цього борця за Радянську владу жителі Кам'янки назвали одну з вулиць міста.
Червоногвардійський загін, що переховувався в дніпровських плавнях, вів партизанську боротьбу проти окупантів: знищував патрулі, захоплював обози з награбованим у селян хлібом і майном.
Восени 1918 року австро-німецькі окупанти залишили село. Відразу ж сюди ввійшли партизани. Було створено волосний ревком на чолі з місцевим ковалем більшовиком К. X. Жолтоуховим. На початку 1919 року тут виник партійний осередок, до складу якого ввійшли робітники А. Я. Кравченко (голова), О. А. Кравченко, К. О. Усачов, ремісник І. Ф. Гурзов, учителі В. С. Шевченко, С. С. Фадєєв та інші. Під керівництвом партосередку організувалась спілка соціалістичної молоді. Більшість її членів стала бійцями загону ЧОП.
Місцевий червоногвардійський загін, очолюваний К. Овчатовим, об'єднавшись з партизанами Водяного, Балок та інших навколишніх сіл, брав участь в обороні Михайлівки від білогвардійців з корпусу генерала Тілло. У лютому партизанські загони, в т. ч. і Кам'янський, влилися до полків 2-ї бригади Першої Задніпровської радянської дивізії. Пізніше ця бригада стала кістяком 58-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. Колишніх бійців цієї дивізії — ветеранів 1-го окремого Кримського полку М. В. Волкова, Я. І. Дунаєва, Й. М. Кобзєва, М. Т. Козакова і Ф. М. Тарасова на честь 50-річчя Радянської влади нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
У червні 1919 року село захопили денікінці. Вони розправилися з радянським активом— закатували комуніста С. Єрмілова, знущались над дружиною колишнього заступника голови волосної Ради Д. Т. Лосева, що перебував у лавах Червоної Армії, та інших. Спроба білогвардійців поповнити «добровольчу армію» за рахунок місцевих жителів закінчилась невдачею — майже всі чоловіки, здатні носити зброю, переховувались у плавнях.
У першій половині січня 1920 року частини 45-ї стрілецької дивізії Червоної Армії визволили Кам'янку від денікінців. У селі відновив діяльність ревком. Він поповнив червоноармійські частини селянами-добровольцями, організував допомогу червоноармійським сім'ям, а повесні — супрягу бідняцьких родин під час проведення сівби.
