Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Внаслідок проведення столипінської аграрної реформи швидко зростали воло­діння багатіїв. Один з новопетрівських куркулів, що мав 150 десятин власної землі, скупивши ще чимало її у бідняків та придбавши у німця-колоніста хутір у Кунджуко- вій балці, за 12 км від села, переселився туди. Цей глитай наймав понад 25 батра­ків, мав 20 робочих коней, молотарку з двигуном та інший реманент. Збагатившись, він напередодні першої світової війни купив ще 400 десятин землі. Нащадок остан­нього сотника колишнього Азовського козацького війська куркуль Кулик в роки столипінщини заснував неподалік Новопетрівки хутір (тепер с. Куликівське). Він мав великі масиви землі і щороку експлуатував по 30-50 батраків. Катеринослав­ський промисловець Петровецький теж купив у Новопетрівці землю і побудував на морському узбережжі двоповерхову дачу з численними господарськими спорудами. Його маєток звичайно обслуговували 10—15 наймитів.

Дореволюційна Новопетрівка забудовувалася здебільшого саманними хатами (земля з домішкою гною). Куркулі обкладали будинки обпаленою цеглою або ж пов­ністю зводили їх з цегли. Покрівельним матеріалом найчастіше служила черепиця, рідше траплялися дерев'яні чи солом'яні дахи. Кожен селянин мав невеликий сад, город та виноградник. За браком деревини двори огорожували загатами з відходів грубих кормів. Сім'ї були чималі - по десять і більше осіб. Значну частину селянської хати, як правило, займала піч, до якої прилягав піл, де спала майже вся родина. Носили селяни домотканий одяг, взимку — свитину з товстого сукна, шапку з бара­нячої шкіри. Найпоширенішим видом взуття були личаки або постоли. Тільки най­більш заможні селяни носили одяг і взуття фабричного виготовлення.

Потреби жителів в основному задовольнялися місцевими ремісниками. На по­чатку XX ст. у Новопетрівці існувало 14 невеликих підприємств — 3 кузні, 2 олій­ниці, теслярські майстерні, примітивні цегельні, майстерні для виготовлення кін­ської збруї, кілька вітряків тощо.

Протягом десятиріч жителі села не мали кваліфікованої медичної допомоги. Фельдшерський пункт тут відкрили лише на початку XX століття.

Не краще було з народною освітою. В однокласному міністерському училищі, відкритому 1869 року і перетвореному на початку XX ст. в земську початкову школу, навчалося близько тридцяти дітей. 1901 року лише 9 селянських родин послали до школи 9 хлопчиків і 4 дівчаток.

Сподівання новопетрівців на закінчення війни та одержання землі після Лютне­вої буржуазно-демократичної революції виявилися марними. Тому селяни з новою надією зустріли звістку про перемогу збройного повстання в Петрограді.

Перша Рада селянських депутатів Новопетрівки почала працювати на початку лютого 1918 року. Головою її новопетрівці обрали Л. Г. Жигулу — маломіцного се­редняка, учасника першої світової війни, який «самодемобілізувався» з армії і став активним борцем за владу Рад. У березні сільрада здійснила розподіл землі згідно з ленінським Декретом про землю, конфіскувавши 750 десятин у багатіїв та церкви. Землю передали в користування незаможним селянам, виходячи з норми по 2 деся­тини на «їдця».

Члени Ради виступили ініціаторами створення загону самооборони, притулку для дітей загиблих фронтовиків. Розгорнулася енергійна робота щодо заготівлі хлі­ба, поповнення Червоної Армії за рахунок жителів села.

Цій діяльності перешкоджали часті напади на село банд Махна, що бешкетували в окрузі, білогвардійських загонів. У березні 1918 року під час сутички місцевого загону самооборони з розвідувальною групою білогвардійського загону Дроздовського, що переходив на Дон, було убито командира групи князя Шаховського. Підтягнувши основні сили, дроздовці оволоділи селом, схопили і розстріляли голову сільради Л. Г. Жигулу. Після жорстокої розправи і пограбувань вони залишили Новопетрівку.

А в квітні її захопили австро-німецькі війська. Окупанти пограбували село, а потім підпалили його з кількох боків, внаслідок чого згоріло багато хат.

Після визволення села тут відновила діяльність сільрада, головою її обрали місцевого селянина-активіста В. П. Жигулу. Та вже на початку 1919 року Новопет­рівку захопили денікінці з корпусу генерала Тілло. Карателі розстріляли голову сільради В. П. Жигулу, знущалися з селян. В середині березня 1919 року до села вступили махновські частини. Незважаючи на те, що махновці входили на той час до складу Червоної Армії, вони встановили такий «порядок» у селі, що новопетрівці організували загін самооборони.